Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Наше опитування
Як ви відпочивали цього літа?
Всього відповідей: 1192
Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Албанія. Історія. Від 1980 року

Головна -> Матеріали -> Країнознавство -> Країни Європи -> Албанія -> Історія -> Від 1980 року

   У грудні 1981 р. в албанській пресі з'явилося повідомлення про самогубство прем'єр-міністра Мехмета Шеху, після чого Хаджа зробив заяву про те, що перед самогубством Шеху викрили як югославського агента. У країні пройшла чергова "чистка": багато осіб, пов'язаних з Шеху, які прагнули до поліпшення відносин з Заходом, були страчені.
   Наприкінці 1982 р. президентом країни став обраний наступником Хаджі уродженець півночі Раміз Алія, після чого було поновлено допомогу з боку Китаю.
    Після смерті Енвера Хаджі (11 квітня 1985 р.) лідер АПП, Алія, поступово відновив відносини із зарубіжними країнами (за винятком США і Великобританії). Було покладено край ворожнечі з Грецією, яка з 1940 р. формально перебувала в стані війни з Албанією. Відкрився залізничний зв'язок з Югославією. У липні були відновлені відносини з СРСР.
   Великі зміни сталися в грудні 1990 р. Студентські демонстрації, спровоковані відключенням тепло- і енергопостачання в гуртожитках Тіранського університету, були зустрінуті репресіями з боку членів таємної поліції. Хвилювання посилювалися, і Центральному комітету АПП довелося дозволити формування нових політичних партій. Опозиція сконцентрувалася в Демократичній партії (ДП), яку очолили професор економіки Грамоз Пашко і лікар-кардіолог Салі Беріша, що зажадали проведення загальних виборів до парламенту.

   31 березня 1991 р. в Албанії пройшли перші після 1923 р. відкриті вибори. АПП здобула 169 із 250 місць у Народних зборах, а ДП - 75 місць. Алія знову став президентом. Незважаючи на більшість членів АПП (завдяки підтримці сільських жителів і осіб похилого віку), уряд у червні 1991 року, в розпал економічного і політичного хаосу, був змушений піти у відставку. Так формально завершилося майже 50-річне правління комуністів.
   На виборах у березні 1992 р. Демократична партія перемогла, здобувши 92 із 140 місць у парламенті, тоді як на частку соціалістів (АПП було перейменовано на Соціалістичну партію) - лише 38. Незабаром президент Раміз Алія пішов у відставку, а його посаду обійняв лідер демократів Салі Беріша. Албанці покладали великі надії на те, що країна стане на шлях демократії і економічного підйому, однак замість довгоочікуваного добробуту багато мешканців країни втратили свої заощадження, вкладені до фінансових пірамід. А замість обіцяної демократії уряд "запропонував" жорстоку диктатуру. Були проведені арешти колишніх комуністів, включаючи Алію, яких судили за скоєні в минулому злочини. Проблеми, що виникли в країні, намагалися приписати іноземним змовникам. Здійснювався суворий контроль над засобами масової інформації і діяльністю опозиціонерів. Досягнення Беріши роздувалися і прикрашалися. Нарешті, підсумки виборів 1996 р. були сфальсифіковані з метою утримати владу. У 1997 р. Беріша, під тиском внутрішніх і зовнішніх сил, був змушений оголосити про нові вибори, і Демократична партія набрала на них лише 26% голосів, отримавши 29 місць у Народних зборах. Перемогу здобули соціалісти з 53% голосів і 99 місцями, які висунули свої кандидатури на найвищі посади виконавчої влади: прем'єр-міністром став Фатос Нано, а президентом - Реджеп Мейдані.
    Нано і його Соціалістична партія повинні були повернути довіру народу, вирішити фінансові проблеми, відродити економіку, відновити закон і порядок, а також ухвалити нову конституцію. Але новому уряду не вдалося стримати хвилю злочинності, що наростала; він виявився безпорадним перед падінням виробництва і стрімкою інфляцією. До всіх цих негараздів додався перехід до насильницьких дій: в кінці 1997 р. депутат Народних зборів від Соціалістичної партії під час політичної дискусії застрелив депутата-демократа, а у вересні 1998 р. демократи відплатили тим же, вбивши високопоставленого чиновника-соціаліста. До цього часу обидві партії перебували в стані війни, а країна була розколена: на півночі укріпилися демократи на чолі з Берішею, а на півдні - соціалісти на чолі з Нано. У розпал цього протистояння Нано пішов з посади прем'єр-міністра, йому на зміну прийшов Панделі Майко. Відновлення законності стало нелегким завданням для Майко і Мейдані, яким довелося прокладати шлях до демократичного розвитку країни.
   У кінці 1998 р. становище в Албанії залишалося нестабільним. Відхід з владних стуктур Беріши, а потім і Нано, ознаменував кінець ери "демократичного романтизму" з властивими йому установками на прискорене впровадження ринку. На рубежі XXI ст. країна зіткнулася з системною кризою і труднощами на шляху до інтеграції в сучасну світову спільноту. На цей час Албанія є аграрно-індустріальною країною, в якій на частку промисловості припадає приблизно 12% національного прибутку, а сільського господарства - 56%. На референдумі 22 листопада 1998 р. було вирішено питання про необхідність ухвалення нової Конституції "відповідно до європейських норм, але з урахуванням албанської специфіки"), на користь якого висловилися 92% учасників. У соціальній сфері почав здійснюватися перехід від сільського способу життя до міського (з неналагодженою інфраструктурою), а в культурі тільки намічаються перші ознаки відходу від ізоляціонізму.
Орієнтація на Захід (в кінці 1998 р. за входження до НАТО виступали 40 партій країни) супроводжується ускладненням відносин із сусідніми країнами. В таких умовах агресія НАТО проти Югославії послужила каталізатором загострення внутрішніх проблем. У середині квітня 1999 р. стався розрив дипломатичних відносин з Югославією. У країну ринув потік біженців з Косова. Розміщення біженців на півдні Албанії призвело до обмеження прав греків, які там проживали. Також відбулося загострення відносин з Грецією, Македонією та рядом інших держав.

Форма входу
Пошук
Друзі сайту

geoswit © 2009-2024