Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Наше опитування
Як ви відпочивали цього літа?
Всього відповідей: 683
Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Албанія. Населення

Головна -> Матеріали -> Країнознавство -> Країни Європи -> Албанія -> Населення

   На противагу іншим балканським країнам Албанія завжди відрізнялася етнічною однорідністю. Географічне положення і бідність країни, а також войовничість її населення відлякували іноземців, хоча сильний вплив грецької культури і міграція з Греції сприяли формуванню на півдні країни православної національної меншини, що розмовляє грецькою мовою.

     Етногенез
    Албанці походять від іллірійців, які населяли частину країни, розташовану на півночі від р.Шкумбіна Південна Албанія в той час перебувала під грецьким впливом. Обидва райони надовго потрапляли під владу римських, слов'янських і турецьких завойовників, однак дотепер зберігаються істотні розбіжності між гегами, що живуть на північ від р.Шкумбіна, і тосками, що проживають на південь від неї. Ці розбіжності, що сильно перешкоджали об'єднанню і модернізації Албанії, і стали одним з факторів для становлення комуністичної влади, і вони дотепер впливають на політику країни.

   Громадська організація гегів, звичаї і пріоритети залишалися на племінному рівні аж до початку модернізації Албанії у 1920-х роках. Квазіфеодальна племінна система, порівняно з існуючою в Шотландії у ХVІІ ст., сформувалася в процесі боротьби з бідністю і ворожим оточенням на ізольованій півночі країни. Всі чоловіки носили зброю, а будинки мали елементи кам'яних веж. Високо цінувалося вміння володіти зброєю. Осіле землеробство було долею жінок, чоловіки пасли худобу. У патріархальному середовищі лідерство належало знатним родинам. Поведінка людей регламентувалася розробленою системою неписаних традиційних законів.
   Туги, що населяли більш широкі і досить родючі південні долини, вели спокійніший спосіб життя. Під час тісних контактів з візантійськими, турецькими і сучасною грецькою цивілізаціями вони справно платили податки і визнавали державну владу; займалися осілим землеробством і проживали в компактних селищах. Вони були дрібними землевласниками, фермерами-орендаторами або найманими робітниками в маєтках мусульманської знаті. Туги з легкістю емігрували в пошуках кращого життя або їхали за кордон на тимчасові заробітки на будівельні роботи.
    Крім грецьких громад, в округах Гірокастра і Сарана на півдні країни, є ще ряд етнічних меншин. Кілька тисяч чорногорських сербів живуть біля Шкодера на півночі, македонці - на узбережжі оз. Преспа на сході; валахи рівномірно проживають на півдні Албанії. Валахів відносять до румунів, хоча багато з них сприйняли грецьку культуру.

     Демографія
    Зростання населення Албанії в минулому стримувалося через хвороби, голод, війни, але з 1920-х років воно різко почало збільшуватися. У 1945 р. в країні проживало 1115 тис. осіб, у 1960 - 1626 тис., а в 1995 - 3410 тис., а за даними 2001 року цей показник становить 3,5 млн. осіб. Природний приріст у період з 1975 по 1987 становив 2,2% на рік. Цей рекордно високий показник для всієї Європи - результат зниження смертності, особливо дитячої, тоді як народжуваність залишилася досить високою. Тривалість життя становила приблизно 68 років для чоловіків і 74 роки для жінок. За прогнозами ООН на 2025 рік чисельність населення становитиме 3820 тис. осіб, а у 2050 році - 4322 тисячі.

     Місця проживання етнічних албанців
    Албанці живуть і в інших країнах, також на островах Егейського моря. Велика албанська діаспора знаходиться в Італії. Великі албанські громади є в центральній Греції (включаючи Афіни), на п-ові Пелопоннес на півдні Апеннінського п-ова і в західній Сицилії, а невеликі громади - у США, Туреччині, Єгипті, в Україні. Нещодавно на південному заході Югославії компактно проживала велика група етнічних албанців, яка на сьогодні сильно асимільована місцевим населенням. Втім, кілька тисяч албанців у північно-західній Греції зберегли свою мову і культуру. Наприкінці 1990-х років "етнічні чистки" у Косово призвели до відкритого збройного конфлікту, під час якого албанські біженці ринули за кордон, переважно до Албанії.

    Міграція та урбанізація
   Індустріалізація, що проводилася комуністами, супроводжувалася переміщенням населення з гірських сіл на прибережну рівнину і в передгір'я. Після 1945 р. індустріалізація багато в чому стимулювала зростання міст, що традиційно функціонували як торговельні й адміністративно-розподільні центри. У 1930 р. в містах з кількістю жителів більше 5000 проживало всього 14,5% населення. У 1950 цей показник зріс до 20%, а в 1985 - до 34%. У столиці країни Тирані в 1938 р. проживало 25 тис. осіб, у 1950 - 80 тис., у 1989 - 238 тис., а в середині 1990-х років - 244 тис. У Дурресі налічувалося 83 тис. жителів, у Ельбасані - 81 тис., Шкодері - 80 тис. і Влері - 72 тис.


    Мова
   Албанська мова належить до індоєвропейської родини мов. Вона використовує латинський алфавіт, але не має відношення до жодної з великих європейських лінгвістичних груп. Перші зразки албанської писемності належать до ХV ст. Захоплення Албанії Османською імперією зменшило значення албанської мови, оскільки основними мовами стали грецька і турецька. Наприкінці ХІХ ст. албанська мова знову почала відігравати провідну роль у житті країни. Розбіжності гегського і тоскського діалектів, що ґрунтувалися на давній іллірійській мові, частково нівелювалися завдяки введенню у 1908 системи подвійного алфавіту. Однак єдина письмова норма так і не була вироблена. В основу офіційної мови Албанії покладений тоскський діалект.
    Обидва діалекти запозичували багато слів з мов сусідніх країн, у тому числі з грецької, сербської, македонської, турецької та італійської. Однак у міру зростання албанського націоналізму деякі іноземні слова були усунуті, а почали застосовуватися інші, наближені до албанської вимови.

     Релігія

Оскільки при комуністичному уряді інформація про віросповідання не публікувалася, щодо періоду після 1945 р. з цього приводу існують лише приблизні оцінки. У 1945 р. мусульманство сповідували 70% населення, православ'я - 20% (переважно туги, які жили біля кордону з Грецією, на південному узбережжі і в містах) і католицтво - 10% (геги, що проживали в районі Шкодера).
    У 1967 р. кількість католиків скоротилася до 7% і становила приблизно 130 тис. осіб, але в 1994 р. вона сягнула 485 тис. Мусульмани розділилися на консервативних сунітів, що дотримувалися традиційного ісламу, і більш поміркованих бекташів, схильних до пантеїстичних поглядів, їх налічувалося приблизно 120 тис. Світовий центр дервишського ордена бекташів знаходився в Албанії, його вплив найбільше відчувався у районах навколо Берата й Ельбасана, а також на півдні країни. У 1967 р. албанський уряд закрив решту мечетей і церков, але у 1990 дозволив відкрити деякі з них. З початку 1990-х років релігійне життя в Албанії почало активно відроджуватися.


Форма входу
Пошук
Друзі сайту

geoswit © 2009-2017