Претензійні плани економічного розвитку Албанії
значною мірою залежали від допомоги СРСР та інших східноєвропейських країн, а
після припинення цієї допомоги в середині 1960-х років відбулося зниження
темпів розвитку економіки. Особливо потребувала переоснащення мала
гірничодобувна промисловість. Наприкінці 1980-х років ситуація стала
вирівнюватися: налагоджуються відносини з країнами Західної Європи, але дефіцит
інвестицій, неефективне їх використання і політична нестабільність призвели до
різкого економічного спаду в 1990-1991 рр. У 1992 р. ВВП Албанії різко скоротився у порівнянні з рівнем 1989 р., і
для подальшого розвитку економіки були потрібні негайні заходи. Уряд висунув
програму реформ, що включала перехід від адміністративно-командної економіки з
централізованим контролем до ринкової економіки і приватного підприємництва.
Насамперед була здійснена приватизація більшої частини сільськогосподарського
сектора, дрібних і середніх підприємств, а потім настала черга великих
підприємств. У 1996 р. ці зусилля в сполученні з іноземними інвестиціями дали
певні позитивні результати, ВВП зріс на 9% (за іншими даними - на 5%) і
становив 2,3 млрд. дол., тобто 700 дол. на душу населення. Однак ці досягнення
були затьмарені зростанням безробіття, яке офіційно перевищувало 20%, і
поширенням корупції. Подальший прогрес у перетворенні економіки в цілому
гальмувався через відсутність надійної інфраструктури й ефективної фінансової
системи. В остаточному підсумку фінансові піраміди, політична нестабільність у
1997 і протиборство сил у 1998 р. призвели економіку до повного розвалу. У 1997
р. ВВП скоротився на 7%, а зовнішньоторговельний баланс - на 22%.
Албанія мала дуже обмежену і слабку базу для індустріалізації. Без інтеграції
країни до світових ринків великі іноземні інвестиції в економіку країни,
реформи на державному рівні були приречені на незначні результати. Об'єктивну
оцінку економіці країни не дає зробити обмеженість інформації, яка за
радянських часів замовчувалася, а в пострадянські часи - не була достатньо
точною.
Паливно-енергетична база
Видобуток нафти в Албанії вперше почали проводити італійські компанії ще до
початку Другої світової війни. Обсяг виробництва зріс з 13 тис. т у 1935 до 134
тис. у 1938, з них 105 тис. т експортувалося в Італію. Після закінчення війни
розвиток цієї галузі набирав обертів. Видобуток нафти у 1987 р. сягнув
приблизно 3 млн. т, тоді як її запаси оцінювалися в 20 млн. т. Основні нафтові
родовища знаходяться в районах Кучова і Патосі.
Албанська нафта відрізняється підвищеною густотою і потребує спеціальної
переробки. На початку 1990-х років виробництво нафтопродуктів в Албанії
підтримувалося на рівні 600 тис. т на рік, але потім скоротилося до 360 тис. т
(1997).
Видобуток природного газу, що почався у 1938, істотно знизився у роки війни.
Однак у 1950-х роках він значно збільшився і сягнув 40 млн. куб. м у 1959 році.
На початку 1960-х років були відкриті нові газові родовища. У 1985 р. було
добуто 420 млн. куб. м, а в 1990-х роках відбувся різкий спад у цій галузі:
видобуток газу скоротився до 102 млн. куб. м у 1992 і 18 млн. куб. м - у 1997.
Вуглевидобувна промисловість розвинута слабко через обмеженість запасів
кам'яного вугілля. У країні переважають родовища бурого вугілля з низькою
теплотворною здатністю. Основні центри вугледобувної промисловості: Валіяси
(біля Тірани), Мемаліай (на північ від Тепелени), Мбор'я і Дренова (біля
Корчі). Розробка вугільних родовищ почалася в 1938 р., коли видобуток становив
лише 3,7 тис. тонн. Під час Другої світової війни він збільшився до 132 тис. т
на рік, а у 1987 сягнув 2,3 млн. т, у 1990-х роках ця галузь господарства
почала занепадати. У 1992 р. було добуто 366 тис. т вугілля, а в 1997 - всього
40 тис. тонн.
Особлива увага в роки комуністичного режиму приділялася розвитку
гідроенергетики. Важливим проектом того часу було спорудження
гідроелектростанцій на р.Маті, біля Тірани, і особливо низки ГЕС на р.Дрін у
Північній Албанії. Вироблення електроенергії зросло з 3 млн. кВт/г у 1938 р. до
9,2 млн. у 1948 р. і 150 млн. у 1958. У 1970 р. вироблялося приблизно 900 млн.
кВт/г електроенергії, і уряд оголосив про завершення електрифікації сільських
районів. У 1988 р. виробництво електроенергії сягнуло майже 4 млрд. кВт/г, з
них на частку ГЕС припадало 80%. У 1990-х роках виробництво електроенергії
скоротилося, стали звичними перебої в енергопостачанні, але до 1995 воно було
відновлене.
Гірничодобувна промисловість
Албанія багата на корисні копалини, особливо на хромові і мідні руди.
Наприкінці 1980-х років на частку гірничорудної продукції припадало приблизно
5% вартості промислової продукції і 35% вартості експорту.
Родовища високоякісного хроміту зустрічаються в різних частинах країни.
Хромітові рудники знаходяться у Поградеці, Клесі, Летайї і біля Кукеса. Обсяг
видобутку зріс з 7 тис. т у 1938 р. до 502,3 тис. у 1974 і 1,5 млн. т у 1986.
Родовища мідних руд розташовані в основному в північній Албанії, в околицях
Пука і Кукес. Ведеться розвідка і видобуток руд, що містять золото, срібло,
боксити, нікель, марганець тощо. Налагоджувався видобуток залізної руди на
родовищах у долині р.Шкумбіні між Ельбасаном і Перпарімі. У 1990-х роках
видобуток всіх цих руд різко знизився. У 1997 р. у державному секторі було
видобуто всього 157 тис. т хромітів і 25 тис. т міді.
Обробна промисловість До 1925 року в Албанії не було майже ніякої промисловості. Вона почала повільно
розвиватися тільки на початку 1930-х років, цей процес прискорився у 1939-1943
роках під час італійської окупації. У кінці Другої світової війни в країні діяло
кілька лісопильних заводів і фабрик з виробництва маслинової олії і тютюнових
виробів, великий пивоварний завод, кілька підприємств з виробництва мила,
меблів, картону тощо. У роки комуністичного режиму були побудовані
металургійний комбінат у Ельбасані, цементний завод, фабрики з виробництва
рибних консервів у Влері, текстильні комбінати в Тирані і Бераті, фабрика з
виробництва гумових чобіт у Дурресі, бавовноочисні підприємства в Рогожині і
Фієрі, фабрики з виробництва овочевих і фруктових консервів у Ельбасані,
Шкодері і Бераті, цукровий завод у Корчі і ще кілька невеликих підприємств у
різних частинах країни.
Наприкінці 1980-х років на частку промислової продукції припадала приблизно
половина валової вартості товарів і послуг в Албанії. Найважливіші галузі
промисловості були пов'язані з видобутком і збагаченням хромових і мідних руд,
перегонкою нафти, виробництвом електроенергії, машин тощо. Наприкінці 1980-х
років частка продукції харчової і текстильної промисловості становила лише
приблизно третину всієї промислової продукції країни. У 1990-х роках обробна
промисловість переживала глибоку кризу. До 1992 р. її продукція скоротилася
більше ніж на 50%, а у 1996 становила всього 12% ВВП.
Сільське господарство Рівень сільськогосподарського виробництва в Албанії традиційно був і
залишається невисоким, оскільки природні фактори досить несприятливі для його
розвитку. У 1943 р. оброблялося лише 356 тис. га. У 1964 р. оброблювані землі
становили 521 тис. га (17% всієї площі країни). Більша частина орних земель
зосереджена в прибережних і центральних районах Албанії. Колективізація сільського господарства супроводжувалася земельною реформою,
спрямованою на ліквідацію великого приватного землевласництва і надання землі
"тим, хто її обробляє". Після проведення реформи по всій країні
почали насаджувати колективні і державні господарства. Процес колективізації
прискорився починаючи з середини 1950-х років, коли був прийнятий курс на повне
кооперування сільського господарства і залучення селян у колективні і державні
об'єднання. У 1967 р. цим господарствам належало 97% орних земель. Тільки в
1990-х роках розгорнулася кампанія з приватизації у сільському господарстві, і
до 1995 р. більшість ферм перейшли в приватну власність.
Основні сільськогосподарські культури в Албанії - кукурудза і пшениця. Посівні
площі під зерновими культурами збільшилися з 140 тис. га у довоєнні роки до 350
тис. га у 1988. Середньорічний збір кукурудзи зріс з 134 тис. т у середині
1930-х років до 108 тис. у 1950 і 315 тис. т наприкінці 1980-х років, а
середньорічний збір пшениці - з 40 тис. т у середині 1930-х років до 200 тис. у
1973 і 589 тис. у 1988; у 1994 врожай кукурудзи становив 180 тис. т, а пшениці
- 470 тис. тонн.
Значних успіхів країна досягла у вирощуванні волокнистих культур, особливо
бавовни і тютюну. Важливу роль відіграє обробка маслин. Серед інших культур,
вирощуваних в Албанії, - жито, ячмінь, овес, рис, цукровий буряк і картопля. У
1990-х роках відбулося збільшення обсягу валової продукції сільського
господарства, і тепер вона становить понад 50% ВВП.
Тваринництво. Незважаючи на деяке зростання поголів'я домашньої худоби,
продуктивність тваринництва в Албанії знаходиться на низькому рівні. Розвиткові
цієї галузі перешкоджають недосконалі методи її ведення, дефіцит кормів, недостатні
площі приміщень для утримання худоби і деякі інші фактори. У 1996 р. в Албанії
нараховувалося 806 тис. голів великої рогатої худоби, 98 тис. свиней, 1410 тис.
овець, 895 тис. кіз і 4108 тис. голів домашньої птиці. Ці показники скоротилися
в 1997-1998 роках, коли селяни забили худоби більше, ніж звичайно.
Транспорт і зв'язок Залізничний транспорт відіграє важливу роль у пасажирських і вантажних
перевезеннях. Довжина залізниць становить понад 720 км. Основна магістраль
проходить з півночі на південь від Шкодера через Дуррес до Влери, є
відгалуження до Тирани і Поградцу (на березі Охридського озера). Залізниці
Албанії з'єднані з містом Титоград (Югославія) і входять у європейську систему
залізниць. Для внутрішніх перевезень істотне значення має автомобільний транспорт, хоча
парк приватних автомашин невеликий, а дороги в поганому стані. Загальна довжина
доріг з твердим покриттям - приблизно 3 тис. км.
Можливості морського судноплавства обмежені. У ХХ ст. головним
зовнішньоторговельним портом був Дуррес, що має вигідне положення в центральній
частині узбережжя країни і з'єднаний мережею доріг з внутрішніми районами.
Серед інших портів виділяються Влера і Саранда. В Албанії є кілька аеропортів.
Найбільший аеропорт країни Тирана має регулярний зв'язок з великими містами
Європи.
Торгівля При комуністичному режимі оптова торгівля була повністю націоналізована, а
роздрібна - була переважно державною і кооперативною. Зовнішня торгівля також
була монополізована державою.
Відомо, що у 1960-х роках витрати на імпорт регулярно перевищували експортні
надходження. Щоб компенсувати цей дефіцит, країна брала іноземні кредити: до
1948 у Югославії, у 1949-1961 роках у СРСР та інших соціалістичних країнах, у
1961-1978 у КНР. Наприкінці 1970-х - на початку 1980-х років уряд вирішив
зрівняти зовнішньоторговельний баланс шляхом введення бартерних угод з
партнерами Албанії. Країна в той час забезпечувала себе зерном і паливом, що
дозволяло тримати під контролем імпорт. Однак промисловість, що розвивалася,
потребувала розширення експорту готових виробів і напівфабрикатів. У 1982 р.
вартість зовнішньоторговельного обороту Албанії оцінювалася приблизно в 1 млрд.
доларів.
Основний предмет експорту - хромова руда. Албанія є одним з провідних
постачальників цієї руди на світовий ринок. Інші статті експорту - мідь,
нафтопродукти, фрукти й овочі, тютюн і сигарети. Важливі предмети імпорту -
машини, промислове устаткування, продукція хімічної промисловості і деякі
споживчі товари.
У 1948-1978 роках зовнішня торгівля в основному залежала від політичного курсу
країни. До 1961 р. основним партнером був СРСР, на частку якого припадала
приблизно половина зовнішньоторговельного товарообороту Албанії, у 1961-1978
рр. це місце зайняв Китай. Після розірвання зв'язків з КНР у 1978 р. Албанія
почала розширювати коло торговельних партнерів. Протягом більшої частини 1980-х
років найважливішим її партнером була Югославія. Однак наприкінці 1980-х
Югославія відійшла на шосте місце серед торговельних партнерів Албанії. Це той
період часу, коли розширювалися зв'язки з країнами Східної Європи. Різко
скоротилася торгівля з Грецією, але поступово налагоджувалися зв'язки з іншими
країнами ЄС. У 1988 р. частка жодного з торговельних партнерів не становила
більше 10% сумарного зовнішньоторговельного товарообороту Албанії. У 1990-х
роках ситуація змінилася. У 1996 р. майже 90% експорту і 80% імпорту були
пов'язані з промислово розвинутими країнами Західної Європи, в основному з
Італією і Грецією. На частку Італії припадало 58% албанського експорту і 42%
імпорту, на частку Греції - відповідно 13% і 21.
Державний бюджет
Державний бюджет Албанії у 1989 році становив 9,55 млн. леків за статтями
доходів і 9,50 млн. леків - за статтями витрат, а в 1996 році - 51,34 млн. і
72,49 млн. леків відповідно. При комуністичному правлінні не стягувався
прибутковий податок з приватних осіб, при новому режимі він був введений
нарівні з податками на додану вартість, нерухомість, прибуток корпорацій і
підприємницьку діяльність.
У 1992-1996 роках ЄС надав Албанії гуманітарну допомогу на суму приблизно 560
млн. дол. США.