Природні зони Північної Америки

В широтній зональності ґрунтово-рослинного покриву в Північній Америці відбивається поступове збільшення кількості тепла з півночі на південь й наростання сухості клімату в південній частині материка зі сходу на захід. На території Канади природні зони змінюють одна одну з півночі на південь. Але природні зони тундр і лісів на сході континенту на південь, що пов’язано з впливом холодної Лабрадорської течії.

Південніше Великих озер зміна природних зон відбувається зі сходу на захід. Це пов’язано з наростанням континентальності клімату в цьому напрямку.

В Кордильєрах, Аппалачах і горах Центральної Америки проявляється висотна поясність ландшафтів.

Зона арктичних пустель займає більшу частину Гренландії й Канадського Арктичного архіпелагу. На сході зони (льодовики Гренландії й Канадського архіпелагу  зосереджені в основному поблизу моря Баффіна) величезні простори зайняті льодовиками, а на заході – кам’яними арктичними пустелями. Поверхня льодовиків являє собою майже безжиттєвий простір. Значну частину біомаси в кам’яних пустелях утворюють нижчі рослини – водорості і бактерії, що живуть на поверхні й у ґрунтовому шарі, а також мохи й лишайники. На суходолі зустрічаються полярні миші – лемінги, якими харчуються песці й вовки.

Зона тундри формується в субарктичному кліматичному поясі. В цій зоні при невеликій кількості тепла й опадів характерне перезволоження ґрунтів. Тому в зоні багато боліт, озер, невеликих річок. На тундрових торфово-глеєвих ґрунтах ростуть розріджені трави (куртини дріад, полярні маки, незабудки),  а також зарості карликової берези і вільхи. Величезні простори зайняті мохами й лишайниками. В американській тундрі живуть північний олень карібу, вівцебик, лемінг, песець, вовк.

Зона лісотундри в Північній Америці більш строката, ніж в Євразії. Вододільні ділянки займає кущова й мохово-лишайникова тундра. По долинах річок, які течуть з півдня поширені лісні ландшафти. Північну межу деревної рослинності утворює ялина чорна і ялина біла. Зона лісотундри простягається смугою шириною 500 км.

В межах помірного кліматичного поясу розташовано близько третини території Північної Америки. Термічний режим й умови зволоження неоднорідні. Тому в складі поясу виділяється кілька природних зон.

Хвойні ліси (тайга) простягаються на півночі поясу від атлантичного узбережжя на сході і тихоокеанського на заході, обриваючись в Кордильєрах. Як і в лісотундрі, тут широко представлені сфагнові й низинні болота. Рослинний покрив зони – це переважно темнохвойні ліси на мерзлих і підзолистих ґрунтах. В канадській тайзі переважають ялина й сосна.  В тайзі збереглись: чорний ведмідь бари бал, сірий ведмідь грізлі, американський лось, лісовий бізон, рись, єнот, скунс, ондатра, червона лисиця, бобри та інші.

На південь від зони тайги на рівнинах Північної Америки зміна природних зон відбувається в напрямку від узбережжя Атлантичного океану вглиб материка.

Зона мішаних лісів займає область Великих озер. В цій зоні поєднуються масиви хвойних, вузьколистих (береза, тополя) й широколистих лісів на дерново-підзолистих і бурих лісових ґрунтах. На узбережжі поширені переважно хвойно-широколоистяні ліси. В їх складі поширені кілька видів кленів, буки, липи, дуби, ясені; з хвойних характерні – туя, сосна, ялина.

Зона широколистих лісів лежить на південь і південний схід від мішаних лісів. До основних лісоутворюючих порід зони належать дуб (білий, червоний), липа, бук, каштан, магнолія, горіх чорний. В передгір’ях Аппалачів переважають бук і дуб; на сході й півдні Центральних рівнин – ще й деякі реліктові рослини (тюльпанове дерево, листопадні магнолії). Багатство широколистих лісів пов’язано з родючістю бурих лісових ґрунтів, які щорічно отримують в 2,5 рази більше органічної маси, ніж в тайзі. Тваринний світ в цій зоні зберігся на природоохоронних територіях.

Зона лісостепів і прерій знаходиться на Центральних і Великих рівнинах південніше тайги й західніше мішаних й широколистих лісів. Підзона прерій займає західну частину Центральних рівнин. Під преріями розуміють безлісі рівнини з високотравною, переважно злаковою рослинністю. Голубий і малий бородач становлять 80% всього травного покрову прерій. Ґрунти цієї підзони – чорноземи. Підзона лісостепів простягається через Великі рівнини з заходу на схід. Основний тип ландшафту – невеликі луги з переважанням злакових – пирію й типчаку. Основні ґрунти тут – сірі лісові й лучно-чорноземні.

Зона степів також неоднорідна. Типові степи отримують 550-600 мм опадів на рік. Це чорноземні рівнини, які зараз майже повністю розорані, порізані ярами й балками. Сухі степи займають західні райони Великих рівнин й переходять на Колумбійське плато й південь плато Фрезер в Кордильєрах. Річна сума опадів в сухих степах до 400 мм на рік. Це не забезпечує гарантованих врожаїв сільськогосподарських культур, тому значна частина земель не розорана, а зайнята пасовищами. Місцеві злаки – трава Грамма, бізонова трава. Ґрунти сухих степів каштанові з низьким вмістом гумусу.

Зона пустель і напівпустель помірного поясу займають найсухіші райони Колумбійського плато й майже всю територію Великого Басейну. Річна сума опадів рідко сягає 250 мм на рік. Основа рослинного покрову – зарості чорного полину на сіро-бурих ґрунтах.

Характерною ознакою субтропічного поясу є переважання вічнозеленої рослинності. Формування природних зон в субтропічному поясі пов’язано з різницею в зволоженні. Зміна зон відбувається зі сходу на захід.

Субтропічні вологі вічнозелені мішані ліси займають Приатлантичну низовину й прилеглі до неї з півночі й заходу території. Вододільні ділянки зони більш сухі й тут переважають соснові ліси. Низькорослі пальми, магнолії, орхідеї надають лісам екзотичний вигляд. В рослинності широких заболочених руслах рік виділяються тис і болотний кипарис. Ґрунти зон відзначаються значним вмістом гумусу й сполук заліза й алюмінію – червоноземи й жовтоземи.

Субтропічні прерії поступово змінюють  ліси по мірі зменшення кількості опадів. Вони є продовженням прерій помірного поясу. Але в субтропічних степах вищі температури, більше випаровування, менш родючі ґрунти (червоно-чорні й червоно-каштанові). Зручні для землеробства простори зони зайняті плантаціями, бавовнику арахісу, тютюну.

Зона субтропічних степів є перехідною від прерій до пустель. В складі рослинного покриву переважають злакові низько травні асоціації в поєднанні з колючими вічнозеленими чагарниками. Під цією рослинністю формуються коричневі й сіро-коричневі ґрунти.

Зони напівпустель і пустель субтропічного поясу чергуються на території південної частини Великого Басейну й північних районах Мексиканського нагір’я. Основна рослина на півночі зони – чорний полин. Для Мексиканського нагір’я характерні кактуси, які сягають 10-15 м висоти й мають чудернацькі форми, агави, юки. В субтропічному поясі знаходяться пустелі Мохаве, Хіла, Аризона, Сонора. Серед тварин зони багато плазунів (гримуча змія, кораловий аспід, ядозуб), гризунів, трапляються броненосці.

Зона напівпустель і пустель продовжується в тропічному поясі й охоплює весь півострів Каліфорнія. Формуванню пустель в цьому районі сприяє холодна Каліфорнійська течія.

Зона середземноморських твердолистих вічнозелених лісів і чагарників займає Тихоокеанське узбережжя й прилягаючі райони в крайній західній частині субтропічного поясу. Кліматичні умови на протязі антропогенового періоду тут не змінювались, тому збереглись реліктові рослини. Для цієї зони характерні зарості секвої. Субтропічні хвойні ліси сильно постраждали від пожарів та вирубок. Їх місце зайняла вторинна чагарникова формація, головним представником якої є сухолюбний вічнозелений дуб. Під сухими лісами й чагарниками зони формуються коричневі ґрунти. В умовах зрошувального землеробства багато ділянок зони зайнято під сади й плантації цитрусових.

Тропічний пояс включає невелику частину материка – крайній захід й південь Мексиканського нагір’я, південь Флориди й майже всю Центральну Америку. В залежності від умов зволоження в цьому поясі чергуються дві характерні зони: савани й рідколісся на червоно-бурих ґрунтах; постійно вологі тропічні ліси на вологих чорних й червоних ґрунтах. Перша зона представлена на півдні Мексиканського нагір’я й сухих плато Центральної Америки і підвітряні схили Великих Антильських островів. Друга – на півдні Флориди, навітряних схилах Великих Антильських островів, узбережжі Мексиканської затоки. Тут збереглись заболочені ліси з переважанням пальм, оповитих ліанами.

В Кордильєрах й Аппалачах виникає висотна поясність ландшафтів. Підніжжя гір майже не відрізняється від навколишніх ландшафтів. Але з підняттям в висоту природні зони змінюються в тій послідовності, в якій вони йдуть з півдня на північ.

Природа Північної Америки сильно змінена в результаті господарської діяльності людини. З 170 млн. га лісів, залишилось 9 млн. га. З метою збереження природних ландшафтів, рідкісних рослин і тварин створено кілька десятків охоронних територій: національних парків, заповідників, резерватів. Найвідомішими природоохоронними територіями Північної Америки є Великий каньйон на річці Колорадо, Мамонтова печера, парк Секвоя в горах Сьєрра-Невада.