Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Наше опитування
Як ви відпочивали цього літа?
Всього відповідей: 1192
Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Європейський Союз (ЄС)

Головна -> Матеріали -> Соціально-економічна географія світу -> Сучасна політична карта світу -> Міжнародні організації та союзи ->
-> Європейський Союз (ЄС)

Європейський Союз – ЄС (European Union – EU). Історія організації починається з 1957 року, коли на базі Європейського об’єднання вугілля і сталі та Євроатому було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Договір був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 році. У лютому 1992 року країни ЄЕС (на той час 12) уклали Маастрихтський договір, за яким ЄЕС почало називатися Європейським Союзом (договір набув чинності 1 листопада 1993 р.)

Співтовариство утворили 6 країн: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Пізніше (1973) у ЄЕС були прийняті Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. – Греція, 1986 – Іспанія і Португалія, 1995 р. – Швеція, Фінляндія, Австрія. 16 квітня 2003 року на самміті ЄС в Афінах 15 „старих” країн учасниць та 10 країн-кандидатів підписали Договір про приєднання. 1 травня 2004 року 10 нових країн стали офіційними членами ЄС: Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. 1 січня 2007 року офіційно вступили до ЄС Болгарія і Румунія. Таким чином зараз ЄС налічує 27 країн.

Першочерговими кандидатами на вступ до ЄС у майбутньому є Хорватія і Македонія. Офіційні заяви про бажання вступити до ЄС подали Україна, Туреччина і Марокко.

Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).

Європейський Союз є одним з основних економічних центрів сучасної світової економіки і перевищує за сукупним ВВП і обсягом зовнішньої торгівлі США і Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць Організації Економічної Співдружності та розвитку (ОЕСР) – понад 38%, а у світовій торгівлі – 39%.

ЄС має високорозвинену, унікальну інституційну систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад, Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками національних держав-членів, але діють незалежно від своїх держав, не пов’язані жодними інституціями зі своїми урядами.

Основними органами керівництва Європейським Союзом є:

Європейська Рада – нарада глав держав та урядів країн ЄС. Утворена в 1974 році, скликається не менше двох разів на рік, приймає рішення з ключових питань інтеграційної стратегії ЄС. Її рішення, хоч і не мають обов’язкової сили, дають головний політичний імпульс розвитку ЄС та визначають основні орієнтири розвитку Європейського Союзу;

Рада Міністрів ЄС – орган прийняття рішень з питань поточної економічної політики. Збирається на рівні галузевих міністрів національних урядів відповідно до тематики, що обговорюється. Виконує законодавчі функції. Її рішення мають обов’язкову силу. Головують у Раді почергово всі країни-учасниці ЄС протягом 6 місяців;

Європейська комісія – головний виконавчий орган ЄС. Її члени призначаються національними урядами, але повністю незалежні від них у своїй діяльності (принцип над національності). Кожний член Комісії відповідає за певну сферу політики ЄС, очолює відповідний департамент (Генеральний директорат) та обирається на термін від 4 до5 років. Комісія відіграє головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, розробляє необхідні законодавчі акти і програми дій, контролює їх виконання. Вона наділена значними автономними правами та повноваженнями, керує фінансами ЄС – бюджетом та різними фондами;

Європейський парламент – представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-учасниць кожні 5 років. На відміну від національних парламентів він не є законодавчим інститутом. Головні його функції – затвердження та призначення членів Європейської комісії, контроль за її діяльністю. Європарламент вправі виносити вотум недовіри Комісії аж до її розпуску, затверджує бюджет і звіт про його виконання, бере участь у виробленні та прийнятті нових законодавчих актів, запитує та вислуховує Раду і Комісію. Знаходиться в Страсбурзі (Франція);

Європейський суд – суд вищої інстанції, який забезпечує однакове тлумачення законодавства ЄС над національними законодавствами у межах юрисдикції. Складається з 13 суддів, яких обирають на 6 років. Веде справи щодо суперечок  між членами ЄС і різноманітними його організаціями, а також між ЄС та фізичними і юридичними особами. Дає висновки з міжнародних угод та попередніх слухань справ, переданих йому національними судами. Штаб-квартира – Люксембург;

Палата аудиторів (Рахункова Палата) – утворена в 1975 році з метою перевірки усіх доходів та витрат ЄС;

Фонд регіонального розвитку – орієнтований на сприяння районам, що відстали у своєму розвиткові або ураженим структурною кризою у промисловості;

Соціальний фонд – фінансує перекваліфікацію робочої сили, особливо у регіонах та галузях з високим рівнем безробіття, а також професійне навчання молоді;

Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства – фінансує здійснення єдиної аграрної політики ЄС;

Фонд сприяння економічному зближенню держав-учасниць (Фонд згуртування) – створений відповідно до Маастрихтського договору, орієнтований на сприяння розвитку країн із найнижчим рівнем ВВП на душу населення в ЄС – Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – кредитна установа, яка сприяє реалізації інвестиційних проектів. Надає також позики асоційованим членам, країнам, що мають угоди про співробітництво з Європейським Союзом.

Формування Європейського Економічного Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики, координацію інших важливих напрямів економічної політики країн-учасниць, спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 року сесія Європейської Ради у голландському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про Європейський Союз (Маастрихтський Договір), який проголосив такі основні цілі ЄС:

1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки: захист загальних інтересів (у тому числі голосування в  ООН, ОБСЄ тощо); підтримки миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії, забезпечення прав людини й основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв’язки з НАТО з питань оборони.

2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх справ: вільне пересування і перебування на всій території ЄС; право громадян країн-учасниць обирати й бути обраними в місцеві органи влади і в Європарламент незалежно від місця їх проживання в ЄС; захист громадян ЄС за його межами посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право подання петицій до Європарламенту; контроль за зовнішніми кордонами ЄС; візове співробітництво, візова та імміграційна політика; боротьба з контрабандою, тероризмом і наркобізнесом; співробітництво у сфері цивільного і кримінального права; співробітництво національних поліцейських служб.

3. Співробітництво в економічній і соціальній сферах (крім Великої Британії), а також в інших сферах: умови праці, безпека життєдіяльності та охорона здоров’я працівників; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи); промислова політика; транс’європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика; захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров’я, культура.

Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й зумовили його привабливість і для інших членів світового співтовариства.

Форма входу
Пошук
Друзі сайту

geoswit © 2009-2024