Європа займає частину материка Євразія і є одним
із найобжитіших та економічно найрозвинутіших частин світу. В Європі
нараховується 45 держав. На площі 10,8 млн км2 проживає 14% населення світу.
Європейська культура відіграла значну роль у
розвитку світової цивілізації. Попри значні відмінності, населення Європи має
єдиний своєрідний етнокультурний „код”, який визначає самосвідомість
європейців. Величезний вплив на його формування справила релігія. Головною
конфесією Європи є християнство (у північних районах – протестантство,
центральних і південних – католицизм, східних – православ’я).
Європа має значний досвід досягнення міжетнічної
та міжконфесійної гармонії. Прикладами цього є Швейцарія з її чотирма етнічними
компонентами (германо-, франко-, італо швейцарцями та ретороманцями) та Італія,
де провінції, в яких проживають національні меншини (австрійці у
Трентіно-Альто-Адідже (Південний Тіроль), французи-провансальці у
Валлє-д’Аоста, словени у Фріулі-Венеція-Джулія) мають фінансову,
адміністративну та культурну автономію, а двомовність населення закріплено в
конституції країни.
Аналіз європейського розвитку свідчить про тісний
взаємозв’язок між процесами демократизації та економічного зростання: не може
бути стабільної демократії в країнах з низьким рівнем економічного розвитку, і
навпаки.
Європа була і залишається одним із провідних
центрів світової економіки. Їх сумарний ВВП становить майже 30% світового. Вона
утримує лідерство у світовій торгівлі, за обсягами золотовалютних запасів та
іноземних інвестицій.
Умовний поділ Європи на два великі субрегіони
(Західний і Східний) через значні зміни соціально політичного та економічного
характеру в країнах Східноєвропейського субрегіони, що дали змогу багатьом з
них стати членами ЄС, стає здебільшого номінальним з економічної точки зору та
має регіонально-географічний характер.
В економічно розвинутих країнах Європи постійно
зменшується частка зайнятих у промисловості, становлячи в середньому 25% (у
постсоціалістичних – 47%). У них значна питома вага зайнятих у сфері послуг
(55%), де домінують галузі фінансової сфери, освіти, охорони здоров’я,
соціального забезпечення. В другій групі країн переважають традиційні галузі з
високою питомою вагою інфраструктури – транспорту і зв’язку.
Європейські країни мають сприятливіші умови для
інтеграційних процесів, ніж інші регіони світу. Зумовлено це:
- вигідним геополітичним положенням;
- багатими природними ресурсами; подібними рисами
історичного розвитку багатьох країн в минулому, особливо ХХ ст.;
- відносною одноманітністю населення за етнічним і
соціальним складом, що зумовлює „європейську ментальність” населення регіону;
- активною господарською взаємодією країн регіону,
де внутрішньо регіональні зв’язки в історичному аспекті завжди переважали над
міжрегіональними.
Останніми десятиріччями в Європі чітко виділяється
„регіон” країн Європейського Союзу, який став своєрідним каталізатором
загальноєвропейського інтеграційного процесу, а в перспективі – основою єдиного
економічного простору в Європі.
Величезне за своїми масштабами, надзвичайно
складне, багатогалузеве господарство Європи розміщено дуже нерівномірно. В
останні два-три сторіччя його „головною віссю” стала зона, що простягається від
південного сходу Великої Британії через північ Франції, Бельгію, Нідерланди,
захід ФРН, долинами Рейну і його притоками до Північної Італії – так званий
„Блакитний банан”. Водночас у Західній Європі є порівняно слабкорозвинуті
райони (північ Британських островів і Скандинавії, південний захід Франції,
Корсика, південь Італії й Іспанії, Португалія, Греція тощо).
Економіко-географічна специфіка Європи чітко простежується за її регіонами,
серед яких за найвищим рівнем розвитку виділяється Західна Європа.
