Занзібар – місто на однойменному архіпелазі в
Індійському океані. Перший погляд на Занзібар зачаровує: на фоні струнких пальм
витягнулись в ряд білі палаци, які наче стоять на самій поверхні води. Вулиці
міста утворюють своєрідний лабіринт.
Занзібар вражає своєю чистотою. Кораблі
зупиняються далеко на рейді й тому тутешні береги не забруднюються.
Як і інші східні міста, Занзібар будувався доволі
хаотично. Вузькі вулиці звиваються між будинками, постійно змінюючи свою ширину
й утворюючи зигзаги. Вулиці, за винятком декількох найбільших, не мають назв.
В найбільшу спеку між 12 і 15 годинами місто наче
вимирає. Люди шукають затінених місць в нішах, прохолодних галереях, під
деревами й кущами.
Тут зустрічаються представники різних народностей,
одягнених в найрізноманітніші національні костюми: молоді граціозні індіанки,
одягнені в сарі й стрункі, високі індійські хлопці в елегантних білих сорочках
і шортах, бородаті араби в довгих каптанах, суахілі в білих шапках і
мусульманські жінки, закутні в покривала.
Яскраве враження залишають обряди та звичаї
жителів.
Центральна вулиця називається Мейн-Роуд (головна
вулиця). На ній розташовано немало будинків, пов’язаних з багатьма історичними
подіями. Один з них носить ім’я Девіда Лівінгстона. В цей будинок
африканці-носильники принесли його тіло з Бангвеоло, після того як цілих
дев’ять місяців пробирались через джунглі й болота.
В районі головної вулиці знаходиться старий
невільничий ринок. Туди веде вузька вулиця, яка називається Провулком
самогубців, – в знак пам’яті про численні трагедії, пов’язані з работоргівлею.
На місці невільничого ринку тепер підноситься храм
Христа, обсаджений з усіх сторін деревами. Його фундамент був закладений в рік
смерті Лівінгстона. Всередині церква дуже красива. В храмі зберігаються
документи, що стосуються боротьби з работоргівлею. Над кафедрою висить
розп’яття, зроблене з гілок того ж дерева під яким на березі озера Бангвеоло
поховано серце Лівінгстона. На меморіальній дошці, прибитої до однієї зі стін,
напис: „На славу й пам’ять про Лівінгстона й інших дослідників Африки, добрих і
мужніх людей, які звільняли рабів й старались наблизити становлення справедливості,
не шкодуючи власного життя”.
Занзібар дуже довго залишався найбільшим
невільничим портом на всьому східно африканському узбережжі.
Кораблі, на яких перевозили рабів, – доволі великі, водотоннажність до ста й більше тонн,
з високою прямою кормою, часто прикрашеною різьбою по дереву, з низьким сильно
вигнутим носом. Частіше всього у них буває дві щогли з довгими реями й трикутні
вітрила. З попутним вітром вони несуться швидко по хвилях, але проти вітру дуже
повільні. Зараз ці кораблі перевозять вантажі: фініки, килими, вироби з бронзи,
шкатулки й інші товари з країн Південно-Західної Азії.
