Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Наше опитування
Як ви відпочивали цього літа?
Всього відповідей: 681
Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Будова земної кори

Головна -> Матеріали -> Загальна географія -> Літосфера -> Будова земної кори

В різних районах співвідношення між різними гірськими породами в земній корі різне, причому існує залежність складу кори від характеру рельєфу й внутрішньої будови території. Виділяють два основних й два перехідних типи клімату.

1. Континентальна кора існує під континентами й має різну потужність. В межах платформних областей, відповідаючи континентальним рівнинам, це 35-40 км, в молодих гірських спорудах – 55-70 км. Максимальна потужність земної кори - 70-75 км – встановлена під Гімалаями й Андами. В континентальній корі виділяються дві товщі: верхня – осадова й нижня – консолідована кора. В останній присутні два шари: верхній гранітно-метаморфічний, складений гранітами й гнейсами, і нижній гранулітово-базальтовий, складений високометаморфізованими основними породами типу габро.

2. Океанічна кора характерна для Світового океану. Вона відрізняється від континентальної за потужністю й складом. Потужність її коливається від 5 до 12 км, складаючи в середньому 6-7 км. В океанічній корі виділяють три шари: верхній – шар морських осадових порід, середній – базальтовий,  нижній – породи типу габро.

3. Субокеанічна кора знаходиться під глибоководними котловинами окраїнних і внутрішніх морів (Чорне, Середземне, Охотське та інші). Потужність субокеанічної кори 10-25 км, причому збільшена вона переважно за рахунок осадового шару.

4. Субконтинентальна кора характерна для острівних дуг (Алеутська, Курильська і т.д.) і окраїн материків. За будовою вона нагадує континентальну, але має меншу потужність – 20-30 км. Особливістю субконтинентальної кори є нечітка межа між шарами консолідованих пород.

Крім того земна кора має сейсмічні (тектонічно активні) й асейсмічні (спокійні області). Перші – це внутрішньоконтинентальні  області  й ложа океанів, які лежать всередині платформи. Другі – по окраїнах літосферних плит. Тут спостерігається вулканізм.

В океанах розрізняють наступні структурні елементи:

- серединно-океанічні хребти – рухомі пояси з осьовими риф томи типу грабенів;

- океанічні платформи – спокійні області з ускладнюючими їх підняттями.

На континентах основними структурними елементами є.

- гірські споруди, які можуть проявляти тектонічну активність;

- платформи – в основному спокійні в тектонічному відношенні території з потужним чохлом осадових порід.

Гірські споруди мають складну внутрішню будову й історію геологічного розвитку. Серед них виділяють орогени, складені молодими до палеогеновими морськими відкладами (Карпати, Кавказ, Памір) і древніші, з ранньомезозойських, палеозойських і докембрійських пород,

Платформи – це древні денудовані орогени, які не були втягнуть в повторне горотворення. Платформи з докембрійським фундаментом вважаються древніми, а з палеозойським й ранньомезозойським – молодими.

На противагу існують спокійним платформним регіонам, на Землі існують тектонічно активні геосинклінальні області. Існують два основні пояси сейсмічної й вулканічної активності: Тихоокеанський і Альпійсько-Гімалайський. В межах останнього виділяють ще Середземноморський.

Форма входу
Пошук
Друзі сайту

geoswit © 2009-2017