Кенгуру – диво природи

Широко поширена думка, що кенгуру, цих дивовижних тварин, першим для європейців відкрив англійський мореплавець Джеймс Кук. Проте існує версія, що ще задовго до нього, в 1629 році, на кенгуру наткнувся голландський мореплавець Франс Полсарт, судно якого сіло на мілину біля західного берега Австралії. А Кук вперше побачив кенгуру в 1770 році. Сталось це поблизу півострова Йорк. Кук послав кількох членів екіпажу на австралійський берег. Повернувшись назад, вони повідомили, що бачили невідомих тварин мишачого кольору й дуже швидких. А через два дні кенгуру побачив і сам Кук.

Незвичайна, невідома тварина з нещодавно відкритого континенту розпалило цікавість лондонців. Новини про кенгуру швидко поширювались європейськими газетами.

Кенгурові належать до сумчастих ссавців, що живуть лише на обмеженій частині земної кулі – в Австралії, на Тасманії, Нової Гвінеї, островах архіпелагу Бісмарка, а також Нової Зеландії, куди вони були завезені людьми. До родини кенгуру належить багато родів і видів. Найменші кенгуру мають зріст всього 23 см.

Дуже красиві строкаті кільцехвості скельні кенгуру, або як їх ще називають валлабі. Велика їх кількість є в зоопарку Аделаїди. Скельні кенгуру буквально „шліфують” скелі в тих місцях, по яких проходять їх звичайні шляхи. У голкохвостих кенгуру на кінці хвоста знаходяться шипоподібний роговий наріст.

Відколи європейці з’явилися в Австралії було винищено кілька видів кенгуру. Переселенці завезли на материк домашню худобу, так що у сумчастих залишилось мало пасовиськ. Щоправда в деяких районах господарська діяльність людини пішла на користь цим тваринам: їх стало значно більше. Найбільше пощастило рижим кенгуру, які віддають перевагу відкритим плоским рівнинам без дерев і кущів. Тому там, де фермери вирубали ліс, щоб створити пасовиська для худоби, вони тим самим створили сприятливі умови для рижих кенгуру. Однак це не зменшує негативного впливу господарської діяльності людини на природу Австралії. Зараз рижі гігантські кенгуру широко поширені по всій Австралії. Вони – найбільші сумчасті тварини в світі.

Кенгуру дуже швидко бігають, на короткій відстані вони можуть мчатися зі швидкістю до 60 км/год. Але вони швидко втомлюються, тому їх легко можна наздогнати навіть на коні. Їх маса сягає 70 кг. Хвіст довжиною до метра слугує для утримання рівноваги під час стрибків. Довжина стрибка кенгуру до 2 метрів, а під час бігу може сягати 9 метрів.

Спека, засуха й голод складають для кенгуру більшу небезпеку, ніж хижаки, яких в Австралії вже майже не залишилось. Природнім ворогом  кенгуру є дика собака динго. Від них у кенгуру особливий спосіб захисту: втікаючи вони забігають по пояс у воду, повертається й чекає, поки динго підпливе ближче й починає топити. Собака в таких випадках припиняє боротьбу й намагається вирватися й вибратись на берег. Якщо ж поблизу немає води, кенгуру стає спиною до дерева й вдаряє противника ногами в живіт. Такі удари часто бувають смертельними для динго. Схожим чином змагаються й самці кенгуру. Кожен намагається схопити суперника лапами й ударити ногами в живіт. А от гірські кенгуру Північно-Західної Австралії тільки кусаються, а ногами не б’ються.

Багато кенгуру зовсім не бояться води й навіть люблять купатися. Охоче поїдають  жорсткий злак спініфекс, який вівці поїдають тільки під час засух, коли вигорає трава. А нестачу мінеральних речовин вони поповнюють за рахунок люцерни, вівса, овочів.

Кенгуру можуть довго обходитись без води. В спеку кенгуру починають дуже швидко дихати ротом, охолоджуючись так, як це роблять собаки.

Кенгуру знаходять воду на глибині 1-2 метри. Вириті ними криниці рятують життя не тільки їм, а й іншим тваринам, які приходять сюди втамовувати спрагу.