Річки

Річка – це природний водний потік, що тече по одному й тому ж місці постійно чи з перервами в сухий сезон (пересихаючі ріки. Місце, де річка бере свій початок називається витоком. Витоком можуть бути озера, болота, джерела, льодовики. Місце впадіння річки в море, озеро чи іншу річку називають її гирлом. Річка, що впадає в іншу річку називається притокою.

Гирла річок можуть бути дельтами й естуаріями. Дельти виникають на мілководних ділянках моря чи озера в результаті нагромаджень річкових відкладів й мають форму трикутника. Русло річки тут розгалужується на багато рукавів. В естуаріях русло на рукави не розгалужується, але розширюються в сторону моря. Зазвичай частина моря, яка прилягає до естуарії, має великі глибини, а річні відклади відносяться морськими течіями.

Головна річка зі своїми притоками утворюють річкову систему. Територія, з якої ріка збирає свої води називається басейном річки. Межа між басейнами рік називається вододілом.

Текуча вода ріки за довгий час виробляють довгі й складні річкові долини. Річкова долина – увігнута звивиста форма рельєфу, яка тягнеться від витоку до гирла й має нахил в сторону гирла. Вона складається з русла, заплави, терас.

Русло – заглиблення в річковій долині, по якій постійно течуть води ріки. Заплава – частина річкової долини, яка наповнюється водою в період повноводдя. Над заплавою зазвичай піднімаються схили долини, часто ступінчастої форми. Ці ступеньки називаються терасами. Вони виникають в результаті ерозії річки. Річкове русло в плані має звивисту форму. Ці звивини називаються меандрами.

Всі ці характеристики вважаються природними. Крім тих ще є розрахункові характеристики: падіння, похил, швидкість течії, витрата води й тік.

Падіння річки – різниця між висотою витоку й висотою гирла річки. Похил річки – відношення похилу річки до її довжини.

Кожна річка має верхню, середню й нижню течію. Верхній течії властиві значні похили й велика розмиваюча діяльність, нижній – найбільша водна маса й менша швидкість.

Швидкість течії водного потоку вимірюються в метрах за секунду (м/с) й неоднакова в різних її частинах. Вона послідовно збільшується від дна й стінок русла до середньої частини потоку.

Водний режим річки характеризується витратами й стоком. Витрата – кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу.  Зазвичай витрата вимірюється в кубометрах за секунду (м³/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період – місяць, сезон, рік – називається стоком.

Найповноводніша річка земної кулі – Амазонка. ЇЇ середня витрата – 20000 м³/с, річний стік близько 7000 км³. На другому місці стоїть Конго (витрата – 46000 м³/с), потім Ганг, Янцзи. Найдовша річка – Ніл (з Камерою).

Ріки в залежності від рельєфу поділяються на рівнинні й гірські. Багато річок у верхній течії гірські, а в середній і нижній – рівнинні. Гірські річки мають великі значення падіння й похилу і швидку течію. Ділянки ріки з швидкими течіями, приурочені до місць виходу на поверхню порід, які важко розмиваються, називаються порогами. Падіння води з високого виступу в руслі річки називається водоспадом. Найвищий водоспад на Землі – Анхель (1054 м) на річці Кароні (притока Оріноко в Південній Америці), водоспад Вікторія на річці Замбезі в Африці має висоту 120 м, а ширину – 1800 м. Рівнинні річки характеризуються незначним падінням й похилом і повільною течією.

Значну частину водного потоку складають розчинені солі й тверді речовини. Весь твердий матеріал, що переносить річка, називається твердим стоком. Від об’єму тердого стоку залежить мутність води.

Найважливішою характеристикою рік є характер їх живлення. Виділяють чотири типи живлення: снігове, дощове, льодовикове, підземне. Значення кожного з них в різні пори року й в різних місцях неоднакове. Більшість рік мають мішане живлення. Дощове живлення характерне для рік екваторіальних, тропічних й мусонних областей. Снігове живлення характерне для річок помірних широт з холодними, сніжними зимами.  Льодовикове живлення отримують річки , які починаються в високих, покритих льодовиками горах. Підземне живлення мають майже всі річки. Завдяки ньому вони не пересихають влітку.

Від живлення в значній мірі залежить режим річки. Режим річки – це зміна величини витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. В водному режимі річок протягом року виділяють періоди з повторюваними рівнями, які називаються, межень, повінь, повадок.

Межень – найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення – підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень – в результаті відсутності поверхневого живлення.

Повінь – високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави. Спостерігається кожного року в один і той же сезон. Під час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов’язані з довгими дощами в теплу пору року.

Паводок – швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі.