Рельєф – сукупність нерівностей земної поверхні.
Рельєф України досить різноманітний. 95% площі займають рівнини. Значна частина території України займає південно-східну
частину Східноєвропейської рівнини. У її межах розташовані низовини, на які припадає 66,5% загальної площі й височини (28,5% території). На її заході
підносяться гірські пасма Українських Карпат, на крайньому півдні височать
пасма Кримських гір.
Характерні форми рельєфу рівнинної частини України
– денудаційно-акумулятивні рівнини, водно-льодовикові рівнини, що займають
значну площу Українського Полісся.
Низовини. Па півночі
України розташована Поліська низовина,
що має похил до річок Прип'яті і Дніпра. Рельєф Поліської низовини сформувався
під впливом руху льодовика. Тому її висоти не перевищують 200 м, тільки Словечансько-Овруцький кряж, який не був
зруйнований льодовиком, піднімається до 316 м. На Поліській низовині є густа
річкова сітка. Ділянки між річками мають плоскохвилясту поверхню, на якій є
горби і зниження
Придніпровська
низовина розміщена між
Дніпром на заході, Середньоросійською височиною на сході, пониззям Десни на
півночі і гирлом Самари на півдні. Територія, прилегла до Дніпра, має майже
ідеально плоску поверхню з середніми висотами 100-150 м. На північний і
південний схід низовина поступово підіймається (найвища точка – 245 м) і стає
хвилястою з високими вододілами і крутими схилами річкових долин.
З південного заходу до Українських Карпат
прилягає частина Середньодунайської низовини – Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має
абсолютні висоти 120-105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска
терасована долина річки Тиси з її притоками. Причорноморська
низовина охоплює широку смугу на півдні України вздовж Чорного та
Азовського морів, а також рівнинний Крим. Абсолютні висоти змінюються тут від
210-240 м на заході до 50-80 м на сході. Окремі ділянки поверхні лежать нижче
рівня моря. Поверхня Причорноморської низовини дуже розчленована глибокими (до
100 м) долинами річок та балками. Складовою частиною Причорноморської низовини
є Північнокримська рівнина, поверхня
якої поступово знижується до Сиваша. Абсолютні висоти її не перевищують 40 м
над рівнем моря.
Височини. У
центральній частині України розташована найбільша з височин – Придніпровська, вони лежать в межиріччі
Дніпра і Південного Бугу. В її східній частині виділяється своєрідний район — Канівські гори з висотами 230 м.
Придніпровська височина має слабогорбисту поверхню з середніми висотами
220-240 м. Найвища точка має позначку 321м. Глибоко розчленована лише східна
окраїна височини, що прилягає до Дніпра. На південному сході країни розташована Приазовська височина з висотами 150-300 м. Найвища точка – г.
Бельмак-Могила, 324 м. У західній частині України розташовані Подільська та Волинська
височини, поверхні їх дуже розчленовані. Вони розділені рівниною Малого
Полісся. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м).
Подільська
височина є однією з
найвищих частин всієї Східноєвропейської рівнини. Абсолютні висоти її
перевищують 400 м. Рельєф Поділля дуже розчленований численними річковими
долинами, ярами, балками, глибина яких сягає інколи 150 м. Виділяються в його
межах окремі кряжі, пасма горбів. На більшій частині території характерними є
карстові явища водами та утворення пустот, печер, карстових лійок). Саме тут
знаходиться найдовша гіпсова печера в світі – Оптимістична. Волинська височина підіймається над рівниною Малого Полісся в
середньому на 30-50 м. Абсолютні позначки на ній змінюються від 200 до 300 м. На сході України знаходиться Донецька височина, її середні висоти становлять 75-300 м (найвища
точка – г. Могила Мечетна, 367м).
На територію України заходить
південно-західними відрогами Середньоросійська височина. Висота її в межах
нашої країни не перевищує 236 м. На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте
горбисте пасмо, що утворює Хотинську
височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км, з
середніми висотами 350-400 м; тут знаходиться найвища точка рівнинної частини
України – г. Берда (515 м). Височина
складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок
Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами. Більша частина
височини вкрита буковими і дубово-грабовими лісами.
Гори. Українські, або
Східні, Карпати є частиною великої Карпатської системи. Це –
молоді середньовисотні гори, що утворилися під час альпійської складчастості.
Їх середні висоти коливаються в межах 1200-1600м. Гори складаються з кількох
паралельних пасом, що простягаються з північного заходу на південний схід в
межах України на 270 км. Гірські пасма мають простягання, близьке до
субмеридіонального і називаються Зовнішніми
Карпатами (Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати), Вододільно-верховинські Карпати,
Полонинсько-Чорногірський хребет, Рахівські і Чивчинські гори. Найвищою
частиною Українських Карпат є масив Чорногора, де окрім Говерли (2061 м) є ще
п'ять двохтисячників – Гутин- Томнатик (2016), Піп-Іван (2022), Бребенескул
(2032), Ребра (2010), Петрос (2020). Зручними перевалами в Українських Карпатах
є: Ужоцький, Борецький, Вишківський, Яблуницький.
Над рівниною Передкарпаття крутим уступом
підіймаються Зовнішніабо Скибові Карпати. Їх назва пов'язана
з тим, що складки тут насунуті на рівнину, а тому нахилені у північно-східному
напрямку. Через це схили хребтів, обернені до Передкарпаття, круті, а
південно-західні – пологі. Поперечні розломи розділяють у Зовнішніх Карпатах
масиви Бескидів, Горган, Покутсько-Буковинських Карпат. Найвища точка – гора
Сивуля (1836м). Вододільна-Верховинська
область охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з низькогірним
рельєфом (абсолютні висоти – 600-700 м). Тут проходить основний вододіл, що
розділяє басейни Дністра і Тиси. Полонинсько-Чорногірські
Карпати охоплюють внутрішню найпіднятішу частину гір. Плоскі безлісі
вершини хребтів тут називають полонинами. Розділені долинами річок вони
утворюють окремі масиви. Найвищі серед них Свидовець і Чорногора, у яких
виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що лежали тут в епохи зледенінь.
На масиві Чорногора є шість вершин, що мають висоту понад 2000 м. На південь від Білої Тиси і Черемошу розміщена область Рахівських і Чивчинських гір з гострими
скелястими гребенями і слідами четвертинного зледеніння. Це залишки давнього
гірського масиву, який сформувався ще в герцинську епоху горотворення. Паралельно до Полонинсько-Чорногірських Карпат простягається Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет,
утворений куполами згаслих вулканів.
Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова.
Вони простягаються з заходу на схід на 180 км. Виділяються три гірські пасма: Головне з висотами 1200-1500 м, Внутрішнє з висотами 400-600 м та Зовнішнє з висотами 250-350 м. Схили
пасом асиметричні: південні – круті і урвисті, північні – пологі Такі
асиметричні форми рельєфу називають куестами.
Між куестовими пасмами в результаті ерозії утворилися зниження.
Головне
пасмо Кримських гір
найвище. Воно становить суцільний ланцюг плоских безлісих масивів, що
називаються яйлами: Байдарська яйла, Ай-Петринська, Ялтинська, Нікітська,
Гурзуфська, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі, Довгоруківська, Карабі-яйла. На
Бабуган-яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір – г. Роман-Кош (1545 м). В
Криму є ще чотири вершини з відмітками понад 1500м – Демір-Капу, Зейтін-Кош,
Кемаль-Егерек, Еклізі-Бурун. Характерною рисою Кримських гір, особливо
Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних
карстових форм рельєфу. Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні
багатьох із них зустрічаються підземні потоки і озера, які є важливим джерелом
живлення для річок Криму. Таким чином рельєф України надзвичайно
різноманітний.