В межах Південної Америки чітко виділяються два
великих природних регіони: рівнинно-плоскогірний Схід з добре вираженою природною зональністю й Анди зі специфічною висотною поясністю. В кожному регіоні
виділяються фізико-географічні області.
На сході материка області відповідають великим
формам рельєфу, які, як правило, розташовані в межах одної-двох однотипних
природних зон. Так, рівнини (льянос)
Оріноко – високотрав’яні савани з галерейними лісами вздовж річок. Амазонія – величезна плоска заболочена
низовина з густою мережею повноводних річок, покрита багатими за видовим
складом багатоярусними вологими екваторіальними лісами. Бразильське нагір’я утворилось на щитах Південно-Американської
платформи, вкрито саванами (кампос) субекваторіального і тропічного поясів.
Пампа – плоска рівнина; в природних умовах –
субтропічний степ з родючими ґрунтами, зараз –сильно змінена людиною, яка
створила тут сільськогосподарські ландшафти полів і пасовищ. Патагонія – високі рівнини, вкриті злаковими напівпустелями й
сухими степами помірного поясу.
В Андах
природні області відрізняються одна від одної особливостями рельєфу й
характерним набором висотних поясів. Так Північні
Анди характеризуються переважно гірською структурою, що складається з трьох
головних хребтів. Тут багато діючих й згаслих вулканів. Яскраво виражений
гілейно-парамосний тип висотної поясності екваторіального й субекваторіального
поясів.
Центральні
Анди – витягнулись від 5
до 28о пд.ш. Це найширший відрізок гірської системи; лежить в тропічному поясі.
Тут знаходяться і пустеля Атакама, і сухі гірські ландшафти, і напівпустельні
ландшафти – пуни.
В Південних
Андах висота гір значно нижча. Зі збільшенням кількості опадів поступово
зростає склад рослинності в природних зонах на узбережжі Тихого океану й
структура висотних поясів в горах. Вже на висоті 2000-2500 м в Південних Андах
розташований пояс гірських лугів, а далі йде пояс вічних снігів і льодовиків, з
характерним низьким розміщенням снігової лінії й великими масивами сучасного
зледеніння.
