Походження Андорри губиться у давнині історії. Очевидно,
це була одна з буферних держав,
створених Карлом Великим для захисту християнської Франції від арабів. За
традицією Карла Великого вважають засновником держави, а його син Людовік
Благочестивий подарував жителям Андорри Велику Хартію свободи. Своєрідну форму "незалежності" країна отримала внаслідок розбратів,
що виникли у ХІІІ ст.
між іспанським єпископом Уржельським і французьким графом Фуа, які в 1278
підписали договір ("Акт-пареаж"). Згідно з цим договором, над
Андоррою встановлювався подвійний сюзеренітет графів Фуа і єпископів. Цей
договір діє досі. Наступники єпископа і понині є співправителями, а права
графів Фуа перейшли спочатку до короля Наварри, потім до короля Франції, а
пізніше - до її президента. Після
Великої французької революції Франція відмовилась від своїх прав на Андорру,
які відновив Наполеон в 1806 році. В 1866 році була прийнята перша Конституція.
Оскар
Рібас Рейг, який очолював уряд Андорри в 1990-1994, провів в країні політичну
реформу, яка увінчалася ухваленням у 1993 нової конституції. Відтоді у
політичному житті Андорри помітну роль відіграють Національне демократичне
об'єднання, до якого належить Рібас Рейг, і Ліберальний союз. Жодна з цих
партій не має чіткої ідеологічної програми.
У листопаді 1994 Рібас Рейг пішов у відставку після того, як висунуті ним
проекти оподаткування і розвитку інфраструктури викликали широке невдоволення
населення. Уряд очолив Марк Форне Молне, лідер Ліберального союзу. Ця партія
отримала 18 з 28 місць у Генеральній раді на виборах в лютому 1997.
