Провідними структурними елементами загальної
ієрархії наукових знань регіональної економічної й соціальної географії світу є
вчення , що охоплюють широкі галузі знання та виходять далеко за межі цієї
науки, але пов’язані з нею. Безпосереднє відношення до регіональної економічної
й соціальної географії світу є вчення про
економіко-географічне положення (ЕГП), про міжнародний географічний поділ праці
(МГПП), про розміщення і територіальну організацію суспільства й господарства
(ТОСГ).
Вчення про економіко-географічне положення (ЕГП). Економіко-географічне положення властиве всім
економіко-географічним об’єктам: містам, районам, країнам, субрегіонам,
регіонам, континентам.
Економіко
географічне положення –
сукупність просторових відносин між підприємствами, населеними пунктами,
ареалами, районами, окремими країнами, їх групами (регіонами) та зовнішніми
об’єктами, які мають або матимуть у майбутньому для них економічне значення.
У межах загальної категорії ЕГП можливий поділ
його на декілька окремих складових:
- транспортно-географічне
положення (положення стосовно основних транспортних шляхів);
- промислово-географічне
положення (стосовно джерел сировини, палива, енергії, центрів видобувної та
обробної промисловості, науково-технічних баз);
- агрогеографічне
положення (щодо продовольчих баз та основних центрів переробки й споживання
сільськогосподарської продукції);
- демографічне
положення (стосовно трудових ресурсів та науково-технічних кадрів);
- рекреаційно-географічне
положення (щодо центрів рекреації);
- геополітичне
положення (стосовно світових та регіональних „центрів сили”, геополітичних
конкурентів та союзників);
- геокультурне
положення (щодо основних планетарних цивілізаційних утворень та їх
центрів).
Вчення про міжнародний географічний поділ праці (МГПП).
Міжнародний
географічний поділ праці (МГПП) – форма суспільно-територіального поділу праці, тобто поділу праці між
країнами, спеціалізація їх виробництва на певних видах продукції, якими вони
обмінюються.
Спеціалізація виробництва можлива за певних умов.
Для формування МГПП необхідні такі умови:
- країна виробник повинна мати будь-які переваги у
розвитку даної галузі з-поміж інших країн;
- поза країною-виробником повинні існувати країни,
де виникає попит на її продукцію за вищою ціною;
- витрати на перевезення продукції з місця
виробництва до місця споживання не повинні поглинати різницю між ціною
виробництва та ціною продажу (країна-виробник повинна отримувати прибуток).
Ступінь залучення будь-якої держави до МГПП
залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно
розвинуті країни посідають провідні позиції в сучасному міжнародному поділі
праці, особливо у випуску наукомісткої продукції. Підвищення ролі у МГПП
багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки відбувається переважно за
рахунок ресурсопостачання в економічно розвинуті країни, тобто зберігається їх
сировинна спеціалізація.
Вчення про територіальну організацію суспільства й господарства (ТОСГ). Це вчення узагальнює та інтегрує весь
напрацьований економіко-географічною наукою теоретичний інструментарій. Поняття
„територіальна організація суспільства й господарства” охоплює всі аспекти
розміщення продуктивних сил, розселення людей, соціальної, демографічної,
економічної та екологічної політики.
Територіальна
організація суспільства й господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур
(розміщення населення, виробництва, природокористування), пов’язаних
структурами управління з метою відтворення життя суспільства.
Територіальна організація суспільства й господарства постає одночасно як
явище і як процес. Як явище воно реалізується у формі ієрархічно супідрядних
соціально-економічних систем (регіонів) різного рангу. Як процес – відбувається
у постійному русі всього соціально-економічного життя населення в просторі й
часі.