Австрійський період За Утрехтським миром 1713 року, Іспанські Нідерланди відійшли до австрійських
Габсбургів та при Карлові VІ почали називатися Австрійськими Нідерландами. У
той же час Об'єднані Провінції отримали право займати в них вісім фортець на
кордоні з Францією. Австрійські монархи управляли південними провінціями через
губернаторів в Брюсселі. Проте ці землі все ще залишалися об'єктом
територіальних зазіхань Франції та місцем торговельної конкуренції між Англією
і Об'єднаними Провінціями. В 1780 році до влади прийшов Йосип ІІ, який здійснив
спробу провести релігійну та адміністративну реформи. Це викликало обурення і
протистояння, що призвело до революції, в результаті якої у січні 1790 року
Національний конгрес проголосив створення Сполучених Бельгійськи Штатів. Однак
новий уряд, який складався з представників консервативної партії
"ноотистів", був повалений Леопольдом ІІ, який став імператором після
смерті Йосипа ІІ.
Французький період
Бельгійці, якими знову керували іноземці, з надією дивилися
на розвиток революції у Франції. Після тривалого австро-французького
суперництва бельгійські провінції з 1795 року були включені до складу Франції. Хоча реформи Наполеона і вплинули позитивно на розвиток економіки бельгійських
провінцій, безперервні війни, що супроводжувалися рекрутськими призовами, та
підвищення податків викликали масові невдоволення бельгійців, а прагнення до
національної незалежності підігрівали антифранцузькі настрої. Все ж період
французького володарювання відіграв дуже важливу роль у просуванні Бельгії до
самостійності. Головними завоюваннями цього періоду були знищення феодального
порядку, введення прогресивного французького законодавства, адміністративного
та судового устрою.
Бельгійські провінції у складі Королівства Нідерланди Після остаточної поразки Наполеона в 1815 році в битві під Ватерлоо, з волі
держав-переможниць, які зібралися на Віденський конгрес, всі провінції
історичних Нідерландів були об'єднані у велику буферну державу Королівство
Нідерланди. Вільгельм Оранський був проголошений суверенним государем
Нідерландів під ім'ям Вільгельма І. Союз з Нідерландами давав певні економічні вигоди південним провінціям.
Розвинуте сільське господарство Фландрії і Брабанта та процвітаючі міста
Валлонії розвивалося завдяки нідерландській морській торгівлі, в результаті
якої представники півдня отримали доступ до ринків у заморських колоніях метрополії.
Проте в цілому нідерландський уряд проводив економічну політику виключно в
інтересах північної частини країни. Недалекосяжна політика Вільгельма І в
галузі релігії та освіти викликала невдоволення католицького півдня. Ряд
законів нової держави, жорстка цензура та заборона створення різних
організацій, переваги голландських торговців над фламандськими, обмеження для
валлійських промисловців, все це викликало озлоблення у населення. В 1828 році
дві основні бельгійські партії, католики та ліберали сформували єдиний
національний фронт. Цей союз було названо "уніонізм", він став
основним рушієм боротьби за незалежність.
Незалежна держава: 1830-1847
Липнева революція у Франції була важливою для
бельгійців. У листопаді 1830 року відбулися вибори до Національного Конгресу,
який ухвалив Декларацію про незалежність. Тимчасовий уряд, очолений Шарлем
Рож'є, розробив Конституцію, яка набрала чинності в лютому. Країну було
оголошено конституційною монархією з двопалатним парламентом. Правом голосу
володіли ті, хто платив податки визначених розмірів, а заможні громадяни
отримували кілька голосів. Виконавчу владу здійснювали король і
прем'єр-міністр, який затверджувався парламентом. Законодавча влада розподілена
між королем, парламентом і прем'єр-міністром. 21 липня 1831 року бельгійці
обрали короля Леопольда І. У 1831 році європейські держави оголосили Бельгію
"незалежною і вічно нейтральною державою". Перші 15 років
незалежності продемонстрували продовження політики уніонізму та становлення
монархії, як символу лояльності та єдності.
Період з 1840 по 1914
Середина та кінець ХІХ століття відзначені надзвичайно швидким розвитком
промисловості Бельгії, приблизно до 1877 року нова країна поряд з
Великобританією посідала одне з перших місць серед промислово розвинутих країн
світу. Бельгія переживала спалахи оранжистського руху, проте революційних рухів
вдалося уникнути. В середині століття відбувся розкол у лавах буржуазії між
лібералами та католиками-консерваторами, в результаті чого утворилися дві
партії - католиків і лібералів. Вони вели постійну політичну боротьбу протягом
десятиріч. У 1879 році в Бельгії була заснована Бельгійська соціалістична
партія, на базі якої у 1885 році створено Бельгійську робітничу партію, очолив
її Еміль Вандервельд. Тактикою досягнення своїх цілей партія обрала
парламентський шлях і постійно впроваджувала через цей законодавчий орган
демократичні реформи. Бельгія брала участь у колоніальному розподілі Африки в
період правління Леопольда ІІ (1864-1909 рр.), зокрема Конго стало бельгійською
колонією у 1908 році. Серйозний конфлікт спалахнув між валлонами і фламандцями
з приводу визнання французької та фламандської мови державними. У 1898 році
було ухвалено закон, яким підтверджено принцип "двомовності", після
чого тексти законів, надписи на поштових і гербових марках, грошових банкнотах
і монетах з'являлись двома мовами.