Бельгія. Історія. Післявоєнний період

Головна -> Матеріали -> Країнознавство -> Країни Європи -> Бельгія -> Історія -> Післявоєнний період

Проблеми повоєнного періоду Повоєнні роки характеризувалися загостренням кількох проблем: династійна (повернення короля Леопольда ІІІ до Бельгії), боротьба між церквою та державою за вплив на шкільну освіту, зростання національно-визвольного руху в Конго та війна на лінгвістичному підгрунті між фламандською і французькою громадами. Національний референдум 1950 року продемонстрував, що більшість бельгійців прагнуть повернення короля. Однак були й такі, хто виступив проти. Це викликало демонстрації протесту, які закінчилися сутичками з поліцією у 1951 році. Леопольд ІІІ змушений був зректися престолу на користь свого сина, принца Бодуена. Друга проблема, яка загрожувала єдності Бельгії, - це питання субсидій приватних шкіл. Відбувся розкол суспільства на два табори: соціалісти і ліберали та католики. Лише після приходу до влади Соціально-християнської (католицької) партії було розроблено та ухвалено компромісний закон фінансування приватних шкіл. Третьою проблемою було прийняття рішення надати незалежність Конго, яка була важливим джерелом поповнення державного бюджету. Проте бельгійський уряд, побоюючись повторення французького досвіду з Алжиром, у 1960 році надав Конго незалежність. Економічна криза, що виникла після втрати колоній, стала причиною протиріч між фламандцями та валлонцями. Динамічна індустріалізація перетворила Фландрію на процвітаючий регіон, у той час як Валлонія переживала економічний спад. Закони 1962-1963 років встановили точну лінгвістичну межу, але ворожнеча залишилася. Врешті-решт були створені окремі фламандські та валонські міністерства освіти, культури й економічного розвитку. В 1971 році перегляд Конституції підготував підгрунтя для введення регіонального самоуправління у вирішенні більшості економічних і культурних питань. На шляху федералізму Незважаючи на зміни попередньої політики централізації, федералістські партії виступали проти курсу на автономію регіонів. У 1980 році було досягнуто угоди щодо автономії Фландрії та Валлонії, додаткові поправки в Конституцію розширили фінансові та законодавчі повноваження регіонів. Вільфрід Мартенс, лідер Християнсько-народної партії, став у 1979 році прем'єр-міністром і протримався на цій посаді 13 років. Він отримав від парламенту спеціальні повноваження: у 1982-1984 роках франк був девальвований, платня та ціни заморожені. Загострення національних протиріч у невеликому окрузі Ле-Фурон призвело в 1987 році до відставки уряду Мартенса. План НАТО розмістити у Валлонії 48 ракет дальнього радіусу дії викликав занепокоєння громадськості, і уряд затвердив розміщення лише 16 із 48-ми. На знак протесту проти розміщення американських ракет організації екстремістського спрямування у 1984-1985 роках провели серію терористичних актів. У війні в Перській затоці 1990-1991 років Бельгія брала участь лише по лінії надання гуманітарної допомоги. У 1989 році Брюссель обрав регіональну асамблею, яка мала такий самий статус, як асамблея Фландрії та Валлонії. Жан-Люк Дехане з Християнсько-національної партії сформував лівоцентристський уряд через 4 місяці після виборів 1990 року. Дехане запропонував удвічі скоротити дефіцит бюджету та довести його до 3% валового внутрішнього продукту, як того вимагав Європейський Союз, значно скоротити військові витрати, здійснити подальшу федералізацію та зменшити кількість депутатів у парламенті на 50%. Перегляд конституції у 1993 році привів до реорганізації парламентської системи та передачі частини повноважень регіонам і мовним товариствам. У липні 1993 році помер король Бодуен, його наступником став брат Альберт ІІ.