Рельєф, геологічна будова, корисні копалини Євразії

Різноманітність природи Євразії пов’язана не тільки з особливостями географічного положення материка, його гігантськими розмірами, але й з надзвичайно складною будовою земної кори й рельєфу материка.

Євразія складається з кількох древніх платформ, сполучених різновіковими складчастими поясами. Образно кажучи Євразія складається з кількох континентів, спаяних в одне ціле.

Головне древнє докембрійське ядро Євразії – Європейська платформа з рівнинним рельєфом невеликої абсолютної висоти; висока рухома Сибірська платформа, в межах якої формуються плоскогір’я, плато й нагір’я; роздрібнена Китайська платформа, різні ділянки якої зазнавали висхідних і низхідних рухів. Всі ці платформи складали разом з Північною Америкою один материк – Лавразію. До них пізніше приєднались Аравійська й Індійська платформи – ділянки древньої Гондвани.

В межах древніх платформ формувався рівнинний рельєф різної висоти. Але місцями по тектонічних розломах піднялись плоско вершинні гори: Алданське нагір’я (Становий хребет), хребти Китаю, Західні й Східні Гати. Основні ж гірські системи Євразії приурочені до рухомих складчастих поясів.

В областях кайнозойської (альпійської) складчастості утворились гігантські гірські системи. Між Китайською платформою – на півночі і Аравійською та Індійською платформами – на півдні утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. В межах цього поясу поєднуються внутрішні високі нагір’я і глибові гори, що їх перетинають. До цього поясу належать гори Гімалаї, Кавказ, Карпати, Альпи. Між гірськими системами альпійської складчастості й ділянками докембрійських платформ утворились великі передгірні прогини. Вони заповнені матеріалом, принесеним ріками з навколишніх гір. В таких прогинах сформувались Індо-Гангська і Месопотамська низовини.

Другий складчастий пояс – Тихоокеанський – простягнувся вздовж східної окраїни Євразії. Тут відбувається взаємодія материкової та океанічної літосферних плит. Опускання океанічної плити під материкову супроводжується утворенням складчастих гірських систем.

В поясах складчастості складкоутворення ще не закінчилось, продовжуються активні тектонічні процеси. У зв’язку з цим в таких місцях спостерігається висока сейсмічність й вулканізм. Так, в горах на островах й узбережжі Адріатичного й Егейського морів в Європі, Вірменському й Іранському нагір’ї, Японських й Філіппінських островах і архіпелагах Південно-Східної Азії часто спостерігаються землетруси різної сили, іноді навіть катастрофічні. Землетруси не раз руйнували приморські міста Італії, Туреччини, столицю Японії місто Токіо та інші міста. В складчастих поясах Євразії багато діючих вулканів. Найбільш відомі своїми виверженнями – вулкан Везувій – на Апеннінському півострові, Етна – в Сицилії, Ключевська Сопка – на Камчатці, багато діючих вулканів на острові Ісландія.

Складкоутворення в горах Північної й Центральної Європи, на Уралі і в Тянь-Шані, Алтаї, Куньлуні й багатьох інших гірських хребтах навколо Тибетського нагір’я відбулося в більш древніх епохах складчастості: в палеозої (каледонська й герцинська  складчастість) і мезозої (мезозойська складчастість). В подальшому ці території зазнали підняттів, опускань і розломів. Так виникли відроджені й омолоджені гірські системи, деякі з яких по висоті переважають молоді гори. Це – Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь, Алтай.

В поясах древньої складчастості, в районах розломів земної кори, також часті землетруси. Вулкани в областях каледонської і герцинської складчастості в основному згаслі. Але збереглись інші свідчення активності земної кори в цих районах – мінеральні й термальні джерела, в тому числі на Центральному Французькому масиві, в горах Чехії (Карлові Вари) та в інших місцях.

В Євразії багато глибоких тектонічних западин й котловин, з усіх сторін ізольовані горами й підвищеннями. Потужні гірські бар’єри піднімаються на півдні континенту й вздовж його східної окраїни. Це перешкоджає проникненню вологих повітряних мас з  Тихого й Індійського океанів в глибинні райони материка. А на заході й півночі Євразія „відкрита” впливу Атлантики й Північного Льодовитого океанів. Така будова рельєфу впливає на особливості клімату материка.

Різноманітні комплекси корисних копалин на території Євразії відповідає певним геологічним структурам. В породах докембрійського фундаменту платформ є золото, дорогоцінні камені, запаси уранових руд, алмази (півострів Індостан, острів Шрі-Ланка, Сибірська платформа). До виходів на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ (на щитах) приурочені величезні родовища руд різних металів. Залізні руди добувають в Скандинавії, на північному сході Китаю, на півострові Індостан. По східній окраїні материка, в областях герцинської і мезозойської складчастості, на багато тисяч кілометрів простягнувся пояс гірських споруд, багатих рудами олова, вольфраму й інших рідкісних кольорових металів.

В тектонічних западинах, заповнених товщами осадових порід, утворились поклади вугілля, різних солей, нафтогазоносні товщі. Так утворились кам’яновугільні басейни Великобританії, Німеччини, Чехії, Польщі, України, Росії, Монголії, Китаю й інших районах материка.

В багатьох міжгірних прогинах земної кори накопичились величезні запаси нафти й газу. Особливо велике значення мають родовища Месопотамського передгірного прогину – нафтогазоносний район Перської затоки  (Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія), де знаходяться величезні запаси нафти, які мають світове значення. Перспективним вважають і південно-східний нафтогазоносний район Євразії, який охоплює Китай, М’янму, Таїланд, частину островів Зондського архіпелагу (о. Суматра) й прилеглий шельф Південно-Китайського моря. Знайдена нафта також і на шельфі морів Північного Льодовитого океану.

Євразія займає провідне місце за запасами багатьох корисних копалин. При цьому надра Центральних районів Азії, ще недостатньо вивчені.