Внутрішні води Євразії

Євразія – єдиний материк, річки якого належать до басейнів всіх чотирьох океанів. Разом з тим в Євразії знаходиться найбільші області внутрішнього стоку, на які припадає 30% площі континенту. Різкі кліматичні контрасти,  нерівномірність випадання опадів, відмінності в рельєфі визначають нерівномірний розподіл внутрішніх вод по території материка. В Євразії є всі типи річок за характером живлення й режимом стоку. В різних частинах материка  річки живляться дощовими й ґрунтовими, талими сніговими й льодовиковими водами.

В Північний Льодовитий океан впадають деякі короткі річки Скандинавського півострова й великі річки Азії – Об, Єнісей, Лена й багато інших. Всі вони живляться переважно талими сніговими водами й частково за рахунок літніх дощів. Зимою річки надовго замерзають.

В Атлантичний океан і його моря впадають річки Західної, Південної й частково Східної Європи. В верхній течії вони протікають у вузьких глибоких долинах, мають багато численні пороги й водоспади. Бурхливі водні потоки виносять масу твердого матеріалу (пісок, гальку), який відкладається при виході річок на рівнини, де течія різко уповільнюється. Режим річок залежить від особливостей кліматичних умов. На заході, в області морського клімату, річки не замерзають. Це річки Темза, Сена та інші. На заході річки ненадовго замерзають – Вісла, Одер, Ельба.

Рейн і Дунай – найзначніші річки басейну Атлантичного океану на території Європи. Рейн бере початок в Альпах і в верхній течії має вузьку, ступінчасту з крутими схилами долину, утворює багато порогів і водоспадів. Рейн має переважно льодовикове живлення й тому він найповноводніший літом, коли тануть льодовики й сніги в горах. При виході з Альп Рейн протікає через велике Боденське озеро. В середній і нижній течії Рейн є рівнинною річкою, яка живиться головним чином дощовими водами. При впаданні в Північне море Рейн утворює широку дельту. Щоб уникнути катастрофічних розливів русло Рейну огороджують насипами (дамбами). Замерзає Рейн лише в дуже суворі зими (приблизно раз на 10 років).

Дунай починається в горах Шварцвальда й тече в Чорне море. Це найбільша річка Західної Європи (довжина 2850 км, площа басейну 817 тис. км²). За особливостями морфології річкової долини й режиму живлення Дунай ділиться на три частини: верхня течія – від витоків до Відня, середня – від Відня до ущелини Залізні Ворота, нижнє – від Залізних Воріт до гирла, де думай утворює дельту з кількома рукавами. У верхній течії це гірська річка, повноводна під час танення снігів й льодовиків (на Баварському плато Дунай приймає ряд приток, які отримують живлення з Альп). В середній і нижній течії Дунай протікає по Середньодунайській і Нижньодунайській низовинам й являє собою типову рівнинну річку з добре вираженою долиною, широкою заплавою, з численними озерами-старицями. В середній течії Дунай приймає найбільші притоки (Драва, Сава, Тиса), в живленні яких основну роль відіграють талі снігові води. Біля Залізних Воріт русло Дунаю звужується, відділяючи Карпати від гір Стара-Планина. Тут побудований потужний гідротехнічний вузол. В нижній течії Дунай приймає ряд коротких приток (найбільша з них – Прут), які відносно маловодні й істотного впливу на основний режим річки не чинять.

Рейн і Дунай – дуже важливі транспортні магістралі, які пов’язують багато країн Західної Європи. Значення цих водних систем збільшилось після реконструкції судноплавного каналу Дунай-Майн. До Відня по Дунаю піднімаються навіть морські судна.

Річки басейну  Тихого океану беруть початок, як правило, в високих горах. Значна частина течії таких великих річок, як Хуанхе, Янцзи, Меконг лежать в високогірних районах Тибету. У верхів’ях ці річки мають стрімку течію, глибоко врізаються в товщі гірських порід і виносять на рівнини величезну кількість матеріалів, які потім відкладаються на низовинах Східної й Південно-Східної Азії.

Ріка Хуанхе (в перекладі „жовта ріка”) перетинає Лесове плато. Лес – осадова суглиниста порода жовтого кольору, яка легко розмивається. В нижній течії річка протікає по рівнині, майже повністю складеної її наносами. В своїй історії Хуанхе не раз змінювала напрямок своєї течії. При впадінні в Жовте море Хуанхе утворює широку дельту, яка постійно збільшується. Для судноплавства річка непристосована через непостійність фарватеру.

Найбільша річка Євразії – Янцзи (довжина 5530 км, площа басейну 1,8 млн. км²). Річка бере початок в центральній частині Тибету біля льодовика Мангала й впадає в Східнокитайське море. У верхів’ях – це типова гірська річка із швидкою течією. Вона перетинає численні гірські хребти й утворює цілий каскад водоспадів й порожнистих ущелин, що сильно затрудняє судноплавство. Нижче порогів в горах Південно-Східного Китаю Янцзи вступає на територію Великої Китайської рівнини. Максимальний підйом рівня води в річці спостерігається влітку, що зв’язано з мусонною циркуляцією. За величиною середньорічного стоку Янцзи займає четверте місце в світі (після Амазонки, Конго й Гангу). Янцзи – головна судноплавна артерія Китаю.

До басейну Індійського океану належать системи річок Інду, Гангу – Брахмапутри, річки Тигр, Євфрат. Ці річки мають складний режим. У верхів'ях це гірські річки, а по Індо-Гангській і Месопотамській низовинах течуть спокійно. У верхів'ях річки отримують води від танення снігів й льоду, які формуються на Вірменському нагір’ї і в Гімалаях. Літом, в період мусонних дощів, на схилах Гімалаїв випадає дуже багато опадів. Рівень річок Індостану в цей період сильно збільшується. При впаданні в Бенгальську затоку Ганг і Брахмапутра (вони зливаються якраз перед впаданням) утворюють широку заболочену дельту, площею близько 80 тис. км². При розливах тут стаються величезні повені.

Інша ситуація в нижній течії річки Інд. Він перетинає посушливі території, де втрачає багато води на випаровування й зрошення території.

Виняткову роль в житті й господарській діяльності населення Месопотамії відіграють річки Тигр і Євфрат, які зливаються в нижній течії в загальне русло Шатт-ель-Араб. Найбільший рівень води в цих ріках спостерігається навесні й початку літа.

Річки басейну внутрішнього стоку зазвичай невеликої довжини й відзначаються нерегулярністю режиму. Вони починаються високо в горах й мають снігове чи льодовикове живлення. На початку літа рівень води підвищується, але при збільшенні випаровування й витрати води на зрошення їх виснажує й вони міліють. Такі великі річки, як Тарім, Гільменд, Теджен і Мургаб, губляться в пісках, не доносячи своїх вод до морів чи океану.

Не схожа на ці річки найбільша ріка Європи – Волга, яка несе свої води в замкнений внутрішній басейн Каспійського моря. Режим Волги такий же, як у всіх річок помірно-континентального клімату: зимою вона замерзає, а весною під час танення снігів на ній бувають паводки.

Численні озера Євразії мають різноманітне походження. Поширені реліктові озера, які збереглись від більших водойм, які були тут в неогені й на початку антропогену. Перш за все, це Каспійське й Аральське моря-озера. Це залишки древнього морського басейну, який втратив сполучення з океаном.

Походження багатьох озерних улоговин пов’язано з тектонічними процесами в рифтових зонах – розломах земної кори: найглибше в світі озеро – Байкал, а також озера Мертве море й озера в глибоких тектонічних западинах (озера Скандинавії).

Озерами льодовикового походження на рівнинах найбільш багата північна частина Європи (озера Фінляндії); гірські озера льодовикового походження збереглися в Альпах, Гімалаях, Тибеті.

На Японських і Філіппінських островах поширені озера вулканічного походження.

В місцях поширення вапняків знаходяться карстові озера.

Багато озер формувалися внаслідок взаємодії кількох факторів. Наприклад озера Вірменського нагір’я мають тектонічно-вулканічне походження.

Господарська діяльність людини завдає значної шкоди водоймам, забруднює їх.