У VІІ-VІ ст.ст. до н.е. з півдня на територію нинішньої
Білорусі переселилися представники мілоградської культури (стародавня
слов'янська група). У І ст. до н.е. з'явилися представники іншої слов'янської
групи - зарубинецької культури. Слов'янські племена дреговичів, радимичів і
кривичів зрештою асимілювали балтійські племена, які жили на цій землі до них.
У ІХ ст. землі Полоцького, Турово-Пінського, Смоленського та інших князівств
стали частиною древньоруської держави.
Литовський період
Після монголо-татарської навали 1237-1240 рр. білоруські землі захопило Велике
князівство Литовське, укладаючи союзи з місцевими феодалами-землевласниками
проти спільних ворогів - монголо-татар на сході і тевтонських рицарів на
заході. З ХІV ст. у тевтонських хроніках з'являється термін "Біла
Русь", а місцеві племена поступово об'єднуються в єдину народність. У
1386 р. великий князь литовський став польським королем і, таким чином,
правителем величезної держави, що включала балтійські і слов'янські народи.
Білоруська мова була державною і дипломатичною мовою Литви до 1569 р., коли
Литва об'єдналася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту.
Польський період Унія Польщі і Литви призвела до посилення польського впливу на білоруських
землях. Змінилися як церковні, так і світські суспільні інститути.
Православна церква, яка представляла основну релігію в Білорусії, Брестською
унією 1596 року була перетворена в уніатську, зберегла візантійський ритуал
церковної служби, але прийняла римсько-католицькі догмати і владу Папи.
Польського впливу зазнала також соціально-економічна сфера, оскільки громадську
земельну власність білорусів замінено на індивідуальне володіння землею, а
селяни були закріпачені. Дворянська еліта швидко прийняла польську мову,
польську культуру і римсько-католицьку віру. Селяни і міське простолюддя
зберегли білоруську мову, культуру і вірність уніатській церкві. На початок ХVІІ ст. припадає розквіт Речі Посполитої, коли її землі
простягалися від Балтійського до Чорного морів, а Московська Русь прийняла на
царський трон польського королевича Владислава. Наступні 1,5 століття пройшли у цьому регіоні під знаком воєн між Росією,
Польщею і Швецією. Особливо руйнівними були російсько-польська війна за
українські землі (1654-1667 рр.) і Північна війна (1700-1721 рр.) між Росією і
Швецією за вихід до Балтійського моря. Внаслідок насильства, голоду і хвороб у
цих війнах загинула майже половина населення Білорусі.
Російський період У результаті розподілів Польщі у 1772, 1793 і 1795 роках Росією, Прусією та
Австрією білоруські землі були включені до складу Російської імперії.
Уніатську церкву ліквідовано в 1839 році. У 1840-му було введено в дію
російський судовий кодекс, а використання терміну Білорусія (Білорусь)
заборонено. Білорусія увійшла в "Північно-західний Край" імперії. Білоруське дворянство і незначна частина селянства під керівництвом Кастуся
Каліновського взяли участь у польсько-литовському повстанні 1863 року. На хвилі
лібералізації суспільного життя Росії 1860-1870-х років почали з'являтися
публікації білоруською мовою. 24 березня 1918р. Всебілоруський конгрес проголосив Білоруську Народну
Республіку. Після того, як німецькі війська, які окупували Білорусію під час Першої
світової війни, залишили країну в грудні 1918 року, створено об'єднану
Литовсько-Білоруську Радянську Республіку. Після відновлення Польщі у 1919 році і нетривалої війни між Польщею і радянською
Росією у 1920р. Білорусію знову розділено. Близько 100 тис. кв. км її території
відійшли до Польщі. На решті території (107 тис. кв. км), де проживало близько
5 млн. білорусів, проголошено Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку
(БРСР), яка у 1922р. увійшла до складу СРСР.
Радянський період Наприкінці 1920-х років Сталін почав проводити курс радянізації Білорусії.
Індустріалізація і колективізація 1930-х років відірвали від землі сотні тисяч
білорусів, які переселилися у міста Білорусії і сходу СРСР, кількість яких
швидко зростала. У 1950 році їх чисельність у містах Білорусії перевищила
питому вагу інших етнічних груп (росіян, поляків та євреїв). Величезної шкоди завдало Білорусії нашестя нацистської Німеччини та окупація
під час Другої світової війни. Коли республіку у 1944 році звільнила радянська
армія і партизани, всі її міста лежали в руїнах, всі промислові підприємства
були зруйновані, а 2225 тис. осіб (кожний четвертий житель республіки)
загинули.
Після війни в Білорусії почався етап відбудови і до 1970-х років вона
перетворилася в розвинутий економічний район СРСР. Результатом урбанізації і
зростання промисловості стало посилення процесу асиміляції білорусів. Державна
політика освіти і просвіти сприяла цьому процесу, оскільки наклади
російськомовних видань зростали, а в переважній більшості шкіл російська мова
стала основною мовою навчання. На виборах 1990р. комуністичній партії вдалося здобути більшість місць у
Верховній Раді. Однак участь інших сил розколола парламент на три блоки:
номенклатуру компартії; антикомуністичний БНФ; поміркованих у поглядах
інтелігентів і рядових членів компартії. Перший з цих блоків підтримав путч у
Москві в серпні 1991р., і після його провалу лідер блоку Микола Дементей був
змушений піти у відставку з посади голови президії Верховної Ради республіки.
Його місце зайняв лідер поміркованих Станіслав Шушкевич.
Незалежна Білорусь 25 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила незалежність БРСР; через кілька
тижнів назву країни змінено на Республіка Білорусь. У грудні 1991р. під час зустрічі у Біловезькій пущі анульовано Федеративний
договір 1922 року, яким було створено Радянський Союз.
Після тривалої боротьби з лівими Шушкевич змушений був у січні 1993р. піти у
відставку з посади Голови Верховної Ради. Його замінив Мечислав Гриб, який
виступав за інтеграцію з Росією. У березні 1994 ухвалено нову Конституцію, а в
липні відбулися перші президентські вибори. О.Г.Лукашенко, колишній директор
радгоспу і депутат Верховної Ради, який створив собі репутацію борця проти
корупції, здобув на цих виборах понад 80 відсотків голосів. У листопаді 1996 року Лукашенко провів референдум про поправки до Конституції
1994 року, які розширили його повноваження і збільшили термін перебування на
посаді президента. 19 листопада 1998р. парламент схвалив проект Цивільного
кодексу із змінами, внесеними президентом. Цими змінами встановлено жорсткий
державний контроль над здійсненням економічної і соціальної реформ протягом
перехідного періоду. 20 липня 1999 року завершився термін перебування
О.Лукашенка на посаді президента, визначений Конституцією 1994 року, але, за
результатами референдуму 1996 року, Лукашенко залишився на посаді.
