Політична карта світу дуже динамічна. Вона
відображає і фіксує основні політико-географічні процеси, пов’язані з
кількісними та якісними змінами.
Кількісні зміни полягають у таких явищах:
1) приєднання
щойно відкритих земель. Нині це практично неможливо через їх відсутність
(на земній кулі не залишилось „білих плям”), але в минулому, особливо під час
епохи Великих географічних відкриттів, ці явища були досить поширеними;
2)територіальні придбання або втрати внаслідок війн. Часто такі території є предметом суперечок між країнами, які брали
участь у військових конфліктах;
3) об’єднання
або розпад держав. Наприклад, розпад Радянського Союзу Югославії, Османської
імперії;
4) добровільні
поступки або обмін між країнами ділянками суходолу – так звані цесії – передавання всіх суверенних прав
на певну територію однією державою іншій за угодою. Це може бути зроблене
наприклад для того, щоб кордони держав співпадали з етнічними територіями;
5) акреції –
нарощування території. Наприклад відвойовування суходолу у моря шляхом
намивання території (Нідерланди) та створення так званих „сміттєвих островів” з
утилізованих промислових та побутових відходів (Японія). Такі ділянки суходолу
використовують під промислове та цивільне будівництво, створення зон
відпочинку. Нідерланди за рахунок будівництва системи гідротехнічних споруд і
дамб відокремили від моря майже 40% своєї сучасної площі. Осушені ділянки – польдери – насичені морськими намулами,
які містять багато цінних поживних речовин. Після рекультивації їх активно
використовують у сільському господарстві.
Якісними змінами є:
1) історична
зміна суспільно-економічної формації. Найпоширенішим прикладом є
встановлення капіталістичних відносин на території деяких колоній Великої
Британії внаслідок переселення туди емігрантів з Європи і штучного перенесення
притаманних метрополії суспільно-економічних відносин. Завдяки цьому окремі
території відразу перейшли від первісного суспільства до капіталізму;
2) отримання
країнами політичного суверенітету. Найчастіше це було набуття суверенітету
без змін кордонів. Так склалося з десятками колишніх колоніальних країн в
Африці, Азії, Латинській Америці;
3) запровадження
нових форм державного устрою та правління. Наприклад перехід країни від
монархії до республіки чи навпаки;
4) утворення
і розпад міждержавних політичних спілок і організацій. Наприклад створення
Ради Економічної взаємодопомоги у 1949 р. та її розпад у 1991 р.
5) поява і
зникнення на планеті „гарячих точок” – осередків міждержавних та
внутрідержавних конфліктів.
6) зміна
столиць. Це досить поширені явища, які мають різноманітні економічні,
політичні передумови. Наприклад, протягом ХХ ст. було перенесено столиці
багатьох країн:
- Росія – із Санки-Петербурга до Москви;
- Туреччина – із Стамбула до Анкари;
- Бразилія – із Ріо-де-Жанейро до міста Бразиліа;
- Пакистан – із Карачі до Ісламабаду;
- Нігерія – із Лагоса до Абуджі;
- Танзанія – із Дар-ес-Салама до Додоми;
- Казахстан – із Алмати до Астани;
- ФРН – із Бонна до Берліну.
Головними причинами перенесення столиць є:
перенаселеність столичних міст і пов’язані з цим екологічні, транспортні
проблеми; особливості зайнятості населення; подорожчання земель під забудову;
намагання уряду збалансувати розвиток внутрішніх, часто відсталих у
соціально-економічному плані районів, для яких поява столичного міста буде
своєрідним поштовхом для подальшого розвитку;
7) зміни
назв держав, столиць і населених пунктів. Часто це є наслідком інших
якісних змін на політичній карті світу. Прикладами перейменування держав є:
Бірма –> М’янма, Берег Слонової Кістки –> Кот-д’Івуар, Острови Зеленого
мису –> Кабо-Верде, Кампучія –> Камбоджа, Заїр –> Демократична
Республіка Конго (ДРК), Молдавія –> Молдова та інші.
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття кількісних
змін на політичній карті світу відбувається дедалі менше, а якісні зміни
набувають більшого значення, що передусім пов’язано з посиленням інтеграційних
процесів.