Європейський Союз – ЄС (European Union – EU). Історія організації
починається з 1957 року, коли на базі Європейського об’єднання вугілля і сталі
та Євроатому було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Договір
був підписаний у Римі й набув чинності в 1958 році. У лютому 1992 року країни
ЄЕС (на той час 12) уклали Маастрихтський договір, за яким ЄЕС почало
називатися Європейським Союзом (договір набув чинності 1 листопада 1993 р.)
Співтовариство утворили 6 країн: ФРН, Франція,
Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Пізніше (1973) у ЄЕС були прийняті
Велика Британія, Данія, Ірландія, 1981 р. – Греція, 1986 – Іспанія і
Португалія, 1995 р. – Швеція, Фінляндія, Австрія. 16 квітня 2003 року на самміті
ЄС в Афінах 15 „старих” країн учасниць та 10 країн-кандидатів підписали Договір
про приєднання. 1 травня 2004 року 10 нових країн стали офіційними членами ЄС:
Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина,
Чехія. 1 січня 2007 року офіційно вступили до ЄС Болгарія і Румунія. Таким
чином зараз ЄС налічує 27 країн.
Першочерговими кандидатами на вступ до ЄС у
майбутньому є Хорватія і Македонія. Офіційні заяви про бажання вступити до ЄС
подали Україна, Туреччина і Марокко.
Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія).
Європейський Союз є одним з основних економічних
центрів сучасної світової економіки і перевищує за сукупним ВВП і обсягом
зовнішньої торгівлі США і Японію. Його частка у сукупному ВВП країн-учасниць
Організації Економічної Співдружності та розвитку (ОЕСР) – понад 38%, а у
світовій торгівлі – 39%.
ЄС має високорозвинену, унікальну інституційну
систему, яку утворюють міждержавні та наднаціональні інститути. Функціонери
органів першого типу діють як офіційні представники держав-учасниць (наприклад,
Європейська Рада), члени органів другого типу також є представниками
національних держав-членів, але діють незалежно від своїх держав, не пов’язані
жодними інституціями зі своїми урядами.
Основними органами керівництва Європейським Союзом
є:
Європейська
Рада – нарада глав держав
та урядів країн ЄС. Утворена в 1974 році, скликається не менше двох разів на
рік, приймає рішення з ключових питань інтеграційної стратегії ЄС. Її рішення,
хоч і не мають обов’язкової сили, дають головний політичний імпульс розвитку ЄС
та визначають основні орієнтири розвитку Європейського Союзу;
Рада
Міністрів ЄС – орган
прийняття рішень з питань поточної економічної політики. Збирається на рівні
галузевих міністрів національних урядів відповідно до тематики, що
обговорюється. Виконує законодавчі функції. Її рішення мають обов’язкову силу.
Головують у Раді почергово всі країни-учасниці ЄС протягом 6 місяців;
Європейська
комісія – головний виконавчий
орган ЄС. Її члени призначаються національними урядами, але повністю незалежні
від них у своїй діяльності (принцип над національності). Кожний член Комісії
відповідає за певну сферу політики ЄС, очолює відповідний департамент
(Генеральний директорат) та обирається на термін від 4 до5 років. Комісія
відіграє головну роль в забезпеченні повсякденної діяльності ЄС, розробляє
необхідні законодавчі акти і програми дій, контролює їх виконання. Вона
наділена значними автономними правами та повноваженнями, керує фінансами ЄС –
бюджетом та різними фондами;
Європейський
парламент –
представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням
громадян усіх держав-учасниць кожні 5 років. На відміну від національних
парламентів він не є законодавчим інститутом. Головні його функції –
затвердження та призначення членів Європейської комісії, контроль за її
діяльністю. Європарламент вправі виносити вотум недовіри Комісії аж до її
розпуску, затверджує бюджет і звіт про його виконання, бере участь у виробленні
та прийнятті нових законодавчих актів, запитує та вислуховує Раду і Комісію.
Знаходиться в Страсбурзі (Франція);
Європейський
суд – суд вищої інстанції,
який забезпечує однакове тлумачення законодавства ЄС над національними
законодавствами у межах юрисдикції. Складається з 13 суддів, яких обирають на 6
років. Веде справи щодо суперечокміж
членами ЄС і різноманітними його організаціями, а також між ЄС та фізичними і
юридичними особами. Дає висновки з міжнародних угод та попередніх слухань
справ, переданих йому національними судами. Штаб-квартира – Люксембург;
Палата
аудиторів (Рахункова Палата) – утворена в 1975 році з метою перевірки усіх доходів та витрат ЄС;
Фонд
регіонального розвитку –
орієнтований на сприяння районам, що відстали у своєму розвиткові або ураженим
структурною кризою у промисловості;
Соціальний
фонд – фінансує
перекваліфікацію робочої сили, особливо у регіонах та галузях з високим рівнем
безробіття, а також професійне навчання молоді;
Фонд
орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства – фінансує здійснення єдиної аграрної
політики ЄС;
Фонд
сприяння економічному зближенню держав-учасниць (Фонд згуртування) – створений відповідно до Маастрихтського
договору, орієнтований на сприяння розвитку країн із найнижчим рівнем ВВП на
душу населення в ЄС – Греції, Ірландії, Іспанії, Португалії;
Європейський
інвестиційний банк (ЄІБ)
– кредитна установа, яка сприяє реалізації інвестиційних проектів. Надає також
позики асоційованим членам, країнам, що мають угоди про співробітництво з
Європейським Союзом.
Формування Європейського Економічного
Співтовариства передбачало запровадження єдиної аграрної та торгової політики,
координацію інших важливих напрямів економічної політики країн-учасниць,
спрямованих на поглиблення інтеграції. У грудні 1991 року сесія Європейської
Ради у голландському місті Маастрихт ухвалила підготовлений текст Договору про
Європейський Союз (Маастрихтський Договір), який проголосив такі основні цілі
ЄС:
1. Загальна зовнішня політика і політика безпеки:
захист загальних інтересів (у тому числі голосування вООН, ОБСЄ тощо); підтримки миру і міжнародної
безпеки; зміцнення демократії, забезпечення прав людини й основних свобод;
економічні аспекти безпеки; зв’язки з НАТО з питань оборони.
2. Співробітництво у сфері правосуддя і внутрішніх
справ: вільне пересування і перебування на всій території ЄС; право громадян
країн-учасниць обирати й бути обраними в місцеві органи влади і в Європарламент
незалежно від місця їх проживання в ЄС; захист громадян ЄС за його межами
посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право подання петицій
до Європарламенту; контроль за зовнішніми кордонами ЄС; візове співробітництво,
візова та імміграційна політика; боротьба з контрабандою, тероризмом і
наркобізнесом; співробітництво у сфері цивільного і кримінального права;
співробітництво національних поліцейських служб.
3. Співробітництво в економічній і соціальній
сферах (крім Великої Британії), а також в інших сферах: умови праці, безпека
життєдіяльності та охорона здоров’я працівників; соціальний захист; використання
праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР (науково-дослідні та
дослідно-конструкторські роботи); промислова політика; транс’європейські
інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика; захист споживачів;
освіта, підготовка кадрів; охорона здоров’я, культура.
Швидке економічне зростання та вплив на міжнародне
життя не тільки перетворили ЄС на один з основних центрів сучасного світу, а й
зумовили його привабливість і для інших членів світового співтовариства.