Країни Північної Європи є одними з економічно
найрозвинутіших у світі. Вони сформували особливу модель соціально-економічного
розвитку („суспільство загального добробуту”, так званий„скандинавський соціалізм”), який
визначається такими рисами:
- високий рівень життя, відсутність різких
контрастів між багатими і бідними;
- високий рівень податків (до 55% від прибутку);
- середня площа житла – 400 м2, Швеція посідає
перше місце у світі за забезпеченістю житлом на душу населення (на кожні 1000
осіб припадає 445 квартир);
- на 1000 жителів припадає 504 автомобілі (по 2
машини на сім’ю), до 500 телевізорів і 681 телефон;
- висока соціальна захищеність: офіційно
тривалість робочого тижня – 40 год., на практиці в середньому – 37 год.,
оплачується відпустка – до 5 тижнів, сплачують витрати на дітей до 16 років,
надають позики на квартиру.Високорозвинута система охорони здоров’я: у разі захворювання працівник
одержує допомогу, яка становить 65-90% заробітної плати, на 10 тисяч населення
припадає у середньому 25 лікарів. Основна пенсія (по старості) виплачується
незалежно від трудової діяльності, розмір її однаковий для усіх. Крім того
держава виплачує додаткову пенсію за вислугу років, розмір якої залежить від
заробітку;
- низький рівень безробіття, який в середньому по
регіону становить 5,3%. Допомога із безробіття дорівнює в середньому 90% від
попереднього заробітку. Тим, хто не може знайти собі роботу, суспільство
пропонує громадські роботи.
Отже, в „скандинавській моделі” держава за рахунок
великих податків від громадян забезпечує населенню високий рівень життя.
Формування „скандинавської моделі” економічного
розвитку зумовлене: подібними природно-географічними умовами, спільними межами
й традиційними історичними зв’язками, мовною, конфесійною та культурною близькістю,
спільними рисами менталітету населення країн.
До особливостей „скандинавської моделі” відносять
і такі спільні чинники:
- активна участь у формуванні й роботі урядів та
законодавчих органів влади партій переважно лівої орієнтації;
- високий ступінь „юніозації” (кількість членів
профспілок серед працюючих в різних галузях становить 70-90%);
- висока політична й економічна активність жінок;
- особливий „екологічний менталітет”, специфічна
скандинавська культура праці та етика бізнесу.
На країни Північної Європи припадає приблизно 1%
населення та 3% ВВП і промислової продукції розвинутих держав, але за
показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення вони належать до
другого десятку найрозвинутіших країн світу. Всі країни регіону мають позитивний
приріст виробництва (від 4,8% на рік у Фінляндії до 0,9% у Норвегії) та
незначні показники середньорічної інфляції (в середньому 2%).
У скандинавських країнах дуже високий рівень життя
населення. Згідно з класифікацією, запропонованою „Програмою розвитку ООН” за
показником „індексу людського розвитку” (містить показники різних аспектів
життя людини: рівень прибутків, освіти, писемність дорослого населення,
тривалість життя), вони належать до першої десятки держав світу.
Проте вважають, що деяких результатів можна було б
досягнути меншою ціною. До проблематичних аспектів соціально-економічної
політики урядів скандинавських країн зараховують:
1) запровадження після Другої світової війни
жорстокого регулювання фінансового ринку з метою контролю держави над
капіталом. Це обмежило доступ до капіталу невеликих фірм, знизило привабливість
національних ринків для іноземних капіталів;
2) політика, спрямована на забезпечення низького
рівня безробіття завдяки розширенню сектору послуг, спричинила падіння дисципліни
на ринку праці, високі вимоги до зарплатні з боку профспілок. Наслідком цього
стали подорожчання робочої сили, зниження рівня прибутковості й інвестицій;
3) винятково високі податки на робочу силу, які
гальмують подальше економічне зростання. Швеція вже розглядає програму
податкових реформ із метою забезпечення відчутної диференціації між працею та
безробіттям, ліквідації підпільного ринку праці.
Кризові явища в економіці країн Північної роботи в
90-х роках ХХ століття здебільшого пов’язують безпосередньо з кризою
„скандинавської моделі”, але те, що країни зберігають ідею побудови „держави
загального добробуту” і це їм доволі непогано вдається, зводить цю точку зору
нанівець. Хоча деякі заходи державної соціальної політики справді потребують
коригування, бо почали гальмувати подальший розвиток цих країн.
Загалом прагматичне намагання скандинавів уникати
конфліктів і досягти консенсусу в політичному та економічному житті забезпечує
високий соціально-економічний розвиток їх країн. Тут успішно поєднують приватну
власність і ринкову конкуренцію з урядовими програмами, спрямованими на
рівноправний розподіл загального прибутку, на підтримку непрацездатних,
компенсацію втрат, спричинених ринковою нестабільністю. Ця діяльність
наприкінці ХХ ст. набула величезного значення.
Маючи порівняно невелике населення, країни
Північної Європи вирізняються високим рівнем промислового розвитку й
інтенсивним сільським господарством. Галузева структура їх національних
господарств повністю відповідає сучасній структурі економіки інших
високорозвинутих держав: частка сільського господарства та видобувної
промисловості в структурі ВНП становить від 2 до 4%, лише в Ісландії вона сягає
15% внаслідок інтенсивного розвитку рибальства та вівчарства; обробна
промисловість та будівництво в середньому в регіоні дорівнюють 28% ВНП; сфера
послуг – 67%. Отже, в структурі ВНП північноєвропейських країн відбулися
зрушення, аналогічні структурним змінам загалом у світовому господарстві:
зросла частка сфери послуг у ВНП, знижується частка сільського господарства,
особливого значення набувають новітні наукомісткі галузі промисловості.
Частка витрат на НДДКР (науково-дослідні та
дослідно-конструкторські роботи) у структурі ВНП постійно зростає і становить:
у Швеції – 3,3%, у Фінляндії – 2,4%, у Данії та Норвегії – 1,8%, в Ісландії –
1,4%. Швеція за останні роки стала світовим лідером за часткою витрат на НДДКР
у ВВП, випередивши США (2,5%) та Японію (2,7%), а Фінляндія посіла 5 місце.
У країнах переважають не фундаментальні, а
прикладні наукові дослідження. За окремиминапрямами втілення досягнень НТП у практику країни Північної Європи є
лідерами у світі. Наприклад, Швеція посідає перше місце за кількістю роботів на
одного зайнятого і друге місце після Японії за абсолютною кількістю роботів.
Фінляндія – безперечний світовий лідер за будівництвом атомних криголамів, а
фінська компанія „Nokia” поділяє 1-3 місця з американською фірмою
„Motorola” та шведською„Ericsson” за виробництвом мобільних телефонів.
Норвегія лідирує за розробками нафтодобувного устаткування новітнього
покоління. Данія має світові досягнення у виробництві високотехнологічного
обладнання для харчової промисловості.
У країнах Північної Європи досить високим є
ступінь монополізації економіки, тобто 1-3 компанії можуть домінувати в певній
галузі національного господарства. Загалом за масштабом діяльності
північноєвропейські компанії поступаються фірмам найбільш розвинутих країн
світу, але окремі з них належать до першої сотні найкрупніших європейських
корпорацій. Так, шведська фірма „Ерікссон” та фінська „Нокіа” перебувають у
першій двадцятці найкрупніших європейських компаній.
Найбільшимикомпаніями країн Північної Європи є:
- у Швеції – „Вольво” (автомобілебудування), „Еріксон
Л.М.” (є частиною корпорації „Sony Ericsson), АББ („ACEA-Браун Боварі”), „Електролюкс”, яка є частиною
корпорації Artur
Martin-Elektrolux (електротехнічна
та електронна промисловість), „Сандвік” (металургія), „Стура” та „Свенська
целюлоза” (деревообробн промисловість), СКФ (машинобудування);
- у Фінляндії – „Нокіа” та „Репола”
(багатогалузеві машинобудівні корпорації), „Куммене” (деревообробна та
целюлозно-паперова галузь), „Оутокумпу” (кольорова металургія), „Раума” та
„Валмет” (машинобудування);
- у Данії – „Карлсберг та „Дануско” (харчова
промисловість), „Данфосс” (машинобудування).
У банківській сфері в регіоні лідерами є шведські
банки „Свенська хандельсбанкен” та „Скандинавіска еншильдабанкен”, норвезький
„Ден норське банк”, датський „Ден Данське банк” та фінансовий банк „Меріта”.
Здебільшого кожний крупний банк є ядром фінансової
групи сімейного клану. Так, широко відомі фінансові сімейні клани Валленбергів
у Швеції та Альстремів у Фінляндії.
У підприємницькій структурі країн значне місце
посідає малий та середній бізнес. Малими вважаються компанії з кількістю
працівників до 100 осіб, середніми – 100-500 осіб, великими – понад 500 осіб.
Частка малих фірм у загальній їх кількості становить 95%, великих корпорацій –
менше 1%. Питома вага малих та середніх фірм в обороті капіталів – 30-35%, а за
кількістю зайнятих – понад 50%.
Переважна більшість малих та середніх фірм
функціонує в сфері послуг, оскільки промисловість північноєвропейських країн
вкрай монополізована і великі корпорації не залишають шансів на виживання малих
та середніх компаній у цій сфері економіки.
Частка державної власності в країнах регіону
особливо велика. У Фінляндії на фірми, що повністю або частково належать державі,
припадає майже 20% капіталовкладень, 12% зайнятих, 21% експорту. Малий та
середній бізнес активно підтримується державними спеціальними програмами, які
передбачають податкові, кредитно-фінансові та інші заходи.
Під особливою опікою держави перебувають освіта,
система охорони здоров’я, соціальне забезпечення, громадський порядок, оборона
тощо. Майже 30% шведів, норвежців і датчан та 25% фінів є державними
службовцями і робітниками. Такі показники зайнятості населення у державному
секторі економіки – найвищі серед розвинутих країн світу.
У міжнародному господарському поділі праці (МГПП)
країни регіону представлені окремими галузями ПЕК (нафтова та
гідроенергетична), кольоровою металургією (алюмінієва, мідна), машинобудуванням
(суднобудування, автомобілебудування, виробництво електротехнічної продукції та
засобів зв’язку), високорозвинутим лісопромисловим комплексом (виробництво
пиломатеріалів, целюлози, паперу), галузями харчової промисловості
(рибопереробна, м’ясопереробна, молочна та маслосироробна).
У сільському господарстві переважає інтенсивне
тваринництво (молочно-м’ясне скотарство та свинарство). В районах, розташованих
за Полярним колом, розводять північних оленів, а в Ісландії та на Фарерських
островах – овець. Землеробство (переважно в південних районах регіону)
представлене кормовими культурами, вирощують картоплю, цукровий буряк, пшеницю,
ячмінь та жито.
Здавна велике значення в житті країн мають
рибальство та морське торгове судноплавство.
