Природні зони Африки

В Африці яскраво проявляється широтна зональність. Поширення природних зон на материку вважають симетричним: по обидві сторони від екватора зони закономірно змінюють одна іншу.  Від осьової зони вологих екваторіальних лісів послідовно йдуть зони саван, рідколісь і чагарників субекваторіальних поясів, зони тропічних пустель та напівпустель, зони субтропічних вічнозелених лісів і чагарників.

Але в зональній структурі Північної й Південної Африки є деякі відмінності. В масивній вирівняній континентальній частині материка зони майже строго витягнуті з заходу на схід. Основні площі тут займають тропічні пустелі й савани. В більш вузьких і менш посушливій частині материка зони набувають напрямок, схожий на меридіональний. Під впливом повітряних мас з океанів кількість опадів у Південній Африці зменшується від океанічних узбереж до центральних улоговин. Але ніде не сягає таких низьких величин, як на півночі (за винятком пустелі Наміб із специфічними кліматичними умовами). Центральні території – внутрішні улоговини – заняті в Південній Африці сухими саванами й тропічними напівпустелями. На східному узбережжі вони змінюються зонами вологих саван й тропічних лісів.

Зона вологих екваторіальних лісів (гілей) займає узбережжя Гвінейської затоки (приблизно до 7-8^о пш. ш.) й котловину Конґо (між 4^о пн.ш. і 5^о пд.ш.). Зона охоплює всього 8% площі материка. Клімат тут екваторіальний, цілий рік жарке й вологе. Велика кількість тепла й вологи сприяє існуванню багатої дерев’яної рослинності. Гілеї багаті на видовий склад (на  1 га лісу приходиться до 100 видів дерев) і багатоярусні (4-5 ярусів). У верхній ярус виходять дерева висотою 40-50 м, а інколи вони досягають 60-70 м (оливкова пальма, фікуси). В більш низьких ярусах представлені хлібне дерево, дерево кола, дерево видні папороті, банани, ліберійське кавове дерево. Стволи й крони дерев оперезані ліанами. На гілках, стволах і навіть листках дерев оселяються рослини-епіфіти (орхідеї, фікуси, папороті, мохи). Вони використовують дерева  як опору, а вологу й поживні речовини беруть з повітря.

Опале й відмерле листя, повалені створи дерев в екваторіальному лісі швидко розкладаються, органічні речовини, які при цьому утворюються, одразу споживаються рослинами й наземною фауною, тому істотне накопичення їх на поверхні не відбувається. Додатково цьому сприяє й постійний промивний режим ґрунту. Під екваторіальними лісами Африки знаходяться переважно червоні й червоно-жовті фералітні ґрунти.

В екваторіальних лісах створюються особливі екологічні умови для існування тварин – по вертикалі, в різних ярусах. В болотистому ґрунті багата мікрофауна, живуть різноманітні безхребетні, кроти, змії, ящірки. В наземному ярусі характерні дрібні копитні, лісні свині, окапі (родичі жирафів), біля водойм – карликові бегемоти. В цьому ярусі також живуть горили – найбільші людиноподібні мавпи. В кронах дерев багато інших мавп (макаки, шимпанзе), характерні птахи, комахи. У всіх ярусах поширені мурахи й терміти. Повсюдно поширені земноводні (зокрема жаби). Цьому сприяє висока вологість повітря. Найбільший хижак екваторіальних лісів – леопард. Він підстерігає здобич й відпочиває на деревах.

Поступово на півночі, півдні й сході вологі екваторіальні ліси змінюються спочатку перехідною зоною перемінно-вологих листопадних лісів, а потім зоною саван й рідколісь. Зміна викликана з’явленням посушливого періоду й по мірі віддалення від екватора.

Савани, рідколісся й чагарники субекваторіального поясу займають в Африці величезні території – 40% площі материка. В залежності від тривалості сухого періода, річних сум опадів й характеру рослинності розрізняють вологу, паркову (високо травну) суху (типову) й опустелену савану.

Вологі савани поширені в районах, де випадає 1000-1500  мм опадів на рік, а тривалість сухого періоду близько 2 місяців. По долинах рік у вологій савані вічнозелені ліси, які заходять з основного масиву гілей екваторіальної Африки.

Типові савани знаходяться в районах з річною сумою опадів 750-1000 мм на рік й посушливим періодом від 3 до 5 місяців. В північній частині материка вони простягаються широкою суцільною смугою в межах субекваторіального поясу від Атлантичного океану до Ефіопського нагір’я; в південній півкулі проникають майже до південного тропіка, займають північну частину Анголи, рівнини й плато Танзанії. В типічній савані зімкнений злаковий покрив (слонова трава, бородач) і невеликі рощі чи одинокі екземпляри дерев й кущів (баобаби, акації, мімози). Дерева й кущі мають пристосування для захисту від посухи й частих пожарів. Листки їх зазвичай дрібніші, жорсткіші, стволи покриті товстою корою, в деревині деяких дерев запасається вода. Форма крон також не випадкова: тінь від таких крон прикриває кореневу систему від палючого сонця.

В дощовий період савана – зелене море соковитих трав, дерева цвітуть й плодоносять; в сухий період савана стає жовтою й бурою: трави вигорають, листя з дерев опадають. В опустеленійсавані, де посушливий період триває до 8 місяців й річна сума опадів знижується до 300-500 мм, ростуть уже дерево видні молочаї й алое з м’ясистими колючими листками.

В типових й опустелених саванах формуються червоні фервлітні ґрунти, які містять сполуки заліза й алюмінію. Ґрунти саван родючіші, ніж ґрунти вологих екваторіальних лісів. В сухий період року йде накопичення перегною, так як процеси розпаду рослинних залишків уповільнюються через недостаток вологи.

Багатий трав’яний покрив саван дає корм великим травоїдним тваринам: антилопам (тут їх понад 40 видів), зебрам, буйволам, носорогам. Листями й дрібними гілками дерев харчуються жирафи й слони. Різноманітні в саванах й хижаки: леви, леопарди, гепарди; а також шакали й гієни, які харчуються мертвечиною. У водоймах живуть крокодили й бегемоти. Різноманітний світ птахів: африканські страуси, птах-секретар, марабу, цесарки; по брегах водойм – колонії чи бісів, пеліканів, фламінго й чапель. В саванах часто зустрічаються рептилії, високі земляні побудови термітів. Серед комах небезпечною є муха це-це, яка розносить збудники сонної хвороби.

Для захисту природи саван створюються заповідники й національні парки. Найпопулярніші в Африці національні парки Серенгеті в Танзанії, Вірунга в Заїрі, Крюгера в ПАР. Деякі національні парки славляться спеціалізацією по охороні окремих груп тварин. Так, в Амбоселі особливо багато копитних тварин, в Цаво – слонів, в Мара-Масаї – левів, в Науру – мільйогга популяція фламінго й інших водоплавних птахів.

На північ й південь від саван в Африці розташовуються зони тропічних пустель й напів пустель. В Північній Африці – це грандіозна Сахара ( з півночі на південь простягнулась на 2 000 км, з заходу на схід – близько 6 000 км, площа – 8,7 млн. км²). В Південній Африці – пустелі й напівпустелі западини Калахарі й пустеля Наміб.

В пустелях Африки – екстремальні кліматичні умови. В них не існує сезона стійких опадів. Річна сума опадів не перевищує 100-200 мм; інколи роками не буває дощів. Характерні надзвичайна сухість повітря, дуже високі денні й порівняно низькі нічні температури, пилові й піщані бурі.

Ґрунти пустель примітивні, „скелетні”. Вони формуються при активному фізичному вивітрюванні, яке супроводжується розтріскуванням й руйнуванням гірських порід. На території Сахари змінюються піщані „моря” – ерги, кам’янисті пустелі – гамади; глинисті пустелі на місці колишніх озер чи морських заток; солончаки на місці висохших солоних озер. Характерно, що накопичення пісків (ерги) займають лише 20% площі Сахари.

Рослинність африканських пустель дуже розріджена й представлена переважно ксерофітами в Сахарі й сукулентами в Південній Африці. В Сахарі в складі злаків представлені аристида й дике просо з чагарників – акації, ефедра. Для Калахарі характерні сукуленти: алое, молочаї. В пустелі Наміб поширені своєрідна рослина – вельвічія.

Тваринний світ африканських пустель і напівпустель пристосувався до життя в азидних умовах. Вони можуть в пошуках їжі проходити значні відстані (наприклад, дрібні антилопи) чи подовгу обходитись без води (плазуни, верблюди). В жарку пору доби багато жителів пустель зариваються глибоко в пісок чи нори, а активне життя ведуть вночі.

Основна господарська діяльність в пустелях зосереджена в оазисах. Окремі народи й племена (бербери в Північній Африці, бушмени й готтентоти в Калахарі) ведуть кочове життя, займаючись скотарством, збиральництврм й плюванням.

Природні зони субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників (Середземноморські зони) представлені на крайній півночі й півдні Африки. Ліси Середземноморського типу й твердо листі чагарникові формації займають північні схили й підніжжя Атласу, й навітряних (рівденних) схилах Капських гір.

Кліматичні умови відзначаються чіткою сезонністю: тривале сухе й жарке літо й волога тепла зима. Території середземноморських зон сприяють життю людини; всі зручні землі давно освоєні під плантації субтропічних культур (оливкове дерево, мандарини, апельсини, виноградна лоза й т.д.). В Північній Африці переважає формація маквісу, яка складається з сухолюбних вічнозелених чагарників й невисоких дерев: мирт, лавр, олеандр. Маквіс в Північній Африці – в значній мірі вторинна формація, яка виникла на місці лісів з дуба, кедра, сосни, кипариса.

Формації сухих вічнозелених лісів й чагарників Південної Африки відрізняються завдяки ендемізму й своєрідності Капської флори. Фінбош – аналог маквісу – складається з ендемічних видів.

Атлаським та Капським горам, Ефіопському нагір’ю й частково Східно-Африканському  плоскогір’ю характерна висотна поясність, тобто природні зони змінюються з висотою.